Ми разом з Русланом вже два роки. Ми не одружені, але довго вже живемо разом. З’їхалися буквально через два місяці після початку стосунків. Заміж він мене не кликав. Хоча я, як будь-яка нормальна жінка, хочу сім’ю. Ну, добре, демо-версія поки працює.
Рік тому приблизно, Рус вирішив взяти квартиру на виплату. Набридло віддавати гроші чужому дядькові. Тим більше у нього з роботою краще стало. І на перший внесок гроші наскладані були. Словом, з’явилася така можливість. Мене він просто поставив перед фактом. Причому сказав:
— Не переживай, на нас це ніяк не відіб’ється. Грошей вистачить, буду сам платити.
Ну, сам то сам. В принципі інших варіантів бути не може, з огляду на те, що ми офіційно не одружені.
Весь цей час він справно сплачував платіж, зробив в квартирі ремонт. Зараз ми живемо в його квартирі. У нас щось подібне до роздільного бюджету. Скидаємося на комуналку, їжу та інші загальні витрати. Решту грошей витрачаємо на свій розсуд. І мене це цілком влаштовує. Точніше влаштовувало.
Раніше я заробляла рази в два менше, ніж Руслан. Але нещодавно отримала підвищення і вагому надбавку до зарплати. Точніше отримую приблизно в два рази більше. Майже стільки, скільки і він. І тут його поміняло, раз він почав цю розмову:
– Поліночко сонечко, у тебе ж тепер грошей більше. Давай швидше квартиру сплатимо? Щоб не сидіти в цій рутині ще багато років.
– Ми не одружені, чому я повинна платити за цю квартиру?
– Але ми ж разом. І ми обов’язково одружимося. Я нікуди діватися не збираюся. Сподіваюся, що і ти теж.
– Руслане, я теж нікуди не збираюся діватися. Але життя іноді підкидає непередбачувані сюрпризи. Зараз я буду платити за твою квартиру, а через рік ти вирішиш мене покинути. І навіщо мені це потрібно? Мені порожні гарантії не потрібні. Якщо хочеш спільних виплат, давай розпишемось. І юридично все оформимо. Я не бачу сенсу зливати гроші в бездонну яму без адекватних гарантій.
– Я от не розумію, навіщо коли все добре, думати про погане. Ось з чого ти вирішила, що я тебе через рік покину? Я планую з тобою все життя прожити.
– Руслане, в житті всяке буває. Я повинна піклуватися про себе, раз у мене немає чоловіка, який би дбав про мене
– Маленька, та у нас зараз на весілля грошей не вистачить. А просто розписатися – це нудно. Трохи налагодитися з роботою і на весілля гроші будуть. Тоді і одружимося.
— Ні-ні, милий. Мене в цій ситуації і звичайний розпис влаштує. Тим більше, що я не фанат весілля. Точніше не фанат витрат, які для цього потрібні. Мені здається, що весілля — це для дуже багатих, які можуть тринькати гроші направо і наліво. А не для тих, хто власну квартиру виплачує.
— Полінко, ну ти ж розумієш, що гроші витрачати не вмієш зовсім. Зараз піде все на лахміття і косметику. Толку від такої роботи все одно не буде.
— Звідки ти знаєш? Може, я теж гроші відкладаю. Хочу теж квартиру у взяти. Ти що думки читати вмієш?
— Навіщо нам дві квартири? Хоча б з однієї розібратися, а потім вже про іншу думати.
— Коханий, ну ти ж розумієш, що по факту нас поки що не існує. Є ти, і є я. Ми з’явиться тільки після РАЦСу. Не раніше.
– Слухай, тут вже якоюсь меркантильністю тхне. Я раніше в тобі цього не помічав.
– Причому тут меркантильність. Тут скоріше здоровий глузд. Ми не одружені – чому я повинна платити за квартиру? За по факту твою квартиру? Ти ж мені машину не ремонтуєш, коли вона ламається. Я сама ремонт оплачую? Ти сам був ініціатором роздільного бюджету.
– А якщо я поки не готовий одружуватися?
– Тоді і не говори ми там, де є тільки ти і я. І не проси мене платити за свою квартиру. До речі, дуже цікава заява. Раніше ти говорив зовсім інше…
Фото ілюстративне.