Риба шукає, де глибше, а людина – де краще, то чому тепер всі від мене носом крутять? Я думаю про своє майбутнє і ніхто з тих, що зараз на мене киває про мене й не згадають, навіть не згадають через що так мені кісточки перемивали. Проте, я недооцінила силу обставин, які геть від мене не залежали.
Мені було двадцять п’ять, коли я вдало вийшла заміж, Михайло був бізнесменом, не щось аж таке, але перспективним і мене любив, щиро і глибоко. Саме на це я звернула увагу, що його почуття сильне, а значить він буде робити все від себе залежне аби ми жили краще.
Щоб все було, як треба, я через два роки подарувала йому сина і взялася підтримувати інтерес чоловіка: займалася спортом, відвідувала салони краси, завжди гарно вдягнена та усміхнена. Зуби я теж зробила завдяки своєму чоловікові, як і деякі зміни в зовнішності.
Михайло найняв для мене помічницю, адже його справи йшли вгору, а я думала про те чи наважитися на другу дитину. Тоді мені було тридцять і я дуже добре виглядала. Не хотілося псувати фігуру та й чоловік не наполягав, тому я вирішила зачекати з таким великим подарунком для нього.
І дуже добре зробила, бо як показав час, не треба робити те, чого тебе не просять. Ні, я шанувала Михайла, не подумайте, просто діти, то не завжди цеглинка для зміцнення родини.
Але далі я зрозуміла, що наші статки стоять на місці. Він говорив про спад економіки, конкурентів. А я раділа, що у нас лише одна дитина, бо відновлення після другої він би мені не забезпечив і саме тому я задумалася над тим, а чи достатньо мій чоловік про мене піклується.
Чи достатньо він старається? Бо я можу сказати, що за ці десять років я стала кращою версією себе, а от мій чоловік геть подався і ще й грошей більше не заробляє.
Саме тому я й звернула увагу на Андрія. Він давно мені приділяв увагу, засипав компліментами та подарунками, але я мала все, що хотіла. То що він міг мені дати більше?
Але далі я почала уважніше дивитися на нього і його родину. Там були і зв’язки, і добрий капітал, а він – єдиний син.
І тоді я й наважилася піти до нього, але тільки за умови, що ми одружуємося.
Андрій був згоден на все та й я йшла не сама, а з половиною чоловікових статків.
Я попередньо поговорила з Михайлом:
– Я тебе люблю і шаную, але ти сам бачиш, що ти баласт для мене, який треба скинути. Я маю тільки кілька шансів до сорока років і маю ними скористатися, бо я живу тільки раз на землі. Я чесна перед тобою, тому ти не маєш на що нарікати. Я була тобі вірна всі ці роки і будь певен, що я дала тобі більше, ніж ти мені.
Він вражено кліпав очима, а я не розуміла чому – я ж була з ним чесна.
Ми одружилися з Андрієм і все у нас було чудово. Я не звертала уваги, що там каже про мене його мати чи сестра, його друзі, бо я знала, що жінка може все. Андрій робив все те, що й Михайло тільки в більших масштабах і я була дуже рада, що скористалася своїм шансом.
А ще я вирішила, що треба наважитися на дитину другу, сина я залишила Михайлові та його матері, вони були не проти. Проте, заповітні дві смужки так і не з’являлися.
А далі мені прийшлося їхати за кордон з готівкою, якої мало стати на рік за дуже економного використання.
Ціни тут просто космічні на оренду пристойного житла. Андрій каже, що їхніх підприємств вже немає, що вони зараз ледь тримаються на плаву, просив бути економною, але я не розумію, як це можливо економити на собі? Для чого я тоді так старалася? Щоб жити на тисячі євро в місяць? Місцеві чоловіки якісь дуже вже несміливі, приходиться самій їх пригощати, але й тоді вони не відкривають для мене свій гаманець. А там, де великі гроші я не можу попасти, бо ж треба вести світський стиль життя, а я на які гроші буду це робити? Я потрапила в якесь замкнене коло. Я ж просто хочу жити і насолоджуватися життям, адже воно ось яке швидкоплинне, чому доля до мене стала такою немилостивою?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
