Мій чоловік мені снився ще змалечку, снилося як юнак гойдає мене на гойдалці. Сонце сліпить мені очі і я не бачу обличчя, тільки усмішку, я бачу й верховіття старого горіха, бачу його руки і бачу свої, дорослої дівчини.
Мені не так западав в душу факт присутності юнака, як те, що мені дух спирало від захвату, що я лечу і майже торкаюся ногами гілок…
– Ти ростеш просто, – казала мені тоді мама, – Це дуже добрий сон.
І я раділа, що цей сон снився мені і я літала і літала.
Коли я ставала юнкою, то мені вже хотілося розгледіти обличчя хлопця, але я бачила лише усмішку і відчуття від польоту змінювалося якимось трепетом.
Я розповідала про це подругам, а вони лиш сміялися, що мені наречений сниться змалку.
Серед моїх знайомих хлопців нікого не було ні з такою усмішкою, ні з такими руками.
Згодом, я перестала сприймати цей сон, як щось особливе, а просто вкотре наснилася дурниця.
Коли я зустріла Сергія, то мені сподобалася його усмішка, майже така, як у сні, хоч я й не хотіла в цьому зізнаватися.
Ми спочатку просто гуляли, а потім зрозуміли, що любимо один одного.
Прийшлося знайомитися з батьками і я з великим хвилюванням їхала до його батьків в село.
Я не звикла до такої зелені в селі, адже я дитина степу – лиш небо і небо та велике сонце.
А тут дерева, гори, стрімкі стежки…
Прийшли ми до хати, нас зустріли дуже гостинно і мені здалося, що я сподобалася його батькам.
Сергій показував мені село, де любив купитися, де гуляв, де падав з велосипеда, а потім каже:
– Але найбільше я любив гойдалку у нашої бабусі.
І він повів мене до вже покинутої хати, а там… той горіх! І гойдалка! Я сіла з якимось незнайомим відчуттям і сон просто повторився один в один! Сонце сліпило мені очі, Сергій сильно розгойдував, а я верещала від захвату і страху, що старі шнури обірвуться і я полечу…
Я не хотіла йому розказувати про свій сон, бо ж це дивно звучить, але далі відкрилася якась містична правда.
Сергій розповів ввечері матері, що ми гуляли і він провів мене на гойдалку, а мати чомусь заплакала і пішла геть.
– Та ти не хвилюйся, – заспокоїв мене Сергій, – То не через тебе… Просто вона з татом моїм там зустрілася і його полюбила, ось він тут на фото… Але тата не стало, коли мені й року не було і мама дуже за ним сумує й досі. Вітчим у мене хороший, ти не подумай, але мама й досі ходить до тата провідувати і свічку ставить…
Мені аж волосся на руках дибки стало! Невже його батько з неба поєднав нас?
Я не знала чи розказувати свекрусі про сон… Ну, а що я мала сказати? Вона б подумала, що я просто вигадую аби їй сподобатися.
Ми одружилися і живемо в мирі і злагоді вже двадцять сім років, їздимо до свекрухи вже четверо, а скоро й правнуки будуть до неї їздити.
Все наче добре, але мені знову наснився сон… Але не я гойдалася на гойдалці, а дивилася збоку. Я бачила чітко збоку дівчину в синьому платті з дрібними квіточками і чоловіка в смішних кльошах і гострій жовтій сорочці… Я відчула щось неладне і попросила Сергія поїхати до матері.
Ми приїхали вчасно. Вона занедужала, але ще впізнавала сина, хоч вже говорила вголос з Михайлом. Я попросила Сергія вийти і все їй розказала:
– Мамо, тато мені наснив Сергія біля того горіха. Я вас бачила… Ви були в синій сукні в дрібні квіти, а він в жовтій сорочці і кльошах…
Свекруха мене почула… її погляд прояснів…
– Я знала, знала, що він завжди поруч зі мною, – прошепотіла вона.
Потім вона відійшла тихо уві сні…
Фото Ярослава Романюка.
