fbpx

Ми з чоловіком звичайна собі родина. Великих статків ніколи не мали, є лиш один величезний скарб – синочок і доня. Живемо, як усі: працюємо в столиці, орендуємо квартиру. Тож коли мама моя успадкувала від дідуся його хатину у приватному секторі столиці, я зраділа, адже подумала, що ми нарешті таки матимемо власне житло. Уявіть моє здивування, коли я дізналась, як саме мама моя планує розпорядитись своїм спадком

Ми з чоловіком звичайна собі родина. Великих статків ніколи не мали, є лиш один величезний скарб – синочок і доня. Живемо, як усі: працюємо в столиці, орендуємо квартиру.

Тож коли мама моя успадкувала від дідуся його хатину у приватному секторі столиці, я зраділа, адже подумала, що ми нарешті таки матимемо власне житло. Уявіть моє здивування, коли я дізналась, як саме мама моя планує розпорядитись своїм спадком.

Уже вісім років я заміжня. Шлюб у нас міцний і перевірений. Ростимо донечку і синочка, працюємо.

Не можу сказати, що ми аж дуже багаті, бо хоч і маємо гарні посади, хоч і заробляємо добре, але оренда житла, комунальні, оплата навчання дітей, та й саме життя, з’їдають практично усе зароблене.

А сім місяців тому моя мама успадкувала від дідуся будинок у столиці. Не надто велике житло там усього дві кімнати, але своє власне і в столиці, ну хіба ж не мрія.

Читайте також: Ключ був на тому ж місці що і два роки тому, тому я спокійно відчинила квартиру і увійшла. Перше, що вразило – не було отого великого гарного сімейного фото на стіні. Я ще й здивувалась, чого невістка його зняла. А потім я побачила туфлі, що стояли на полиці взуттєвій. Розмір сорок сьомий, напевне, і вони явно не невістці належали і не онучкам моїм

Я вже й почала придивлятись школу поблизу. Ми із чоловіком розпланували вже все, який ремонт робитимемо, як дім розширемо. навіть плитку якою двір викладемо, і те обрали вже. Хоч мама мені нічого не казала, але для нас було зрозуміло. що той дім нам відійде. Я ж єдина дитина, у мами є квартира своя однокімнатна. Погодьтесь, інакше і бути не може.

Уявіть моє здивування коли одного дня моя мама цілком серйозно заявила, що має намір переїхати жити в іншу країну. Була у неї мрія усього життя – жити біля океану. Тітка моя вже десятки років живе за кордоном і щоразу, коли мама до неї на гостину їхала, повертатись додому не хотіла. І от нині вона нарешті мрію свою здійснить – придбає там невеликий дім. Мовляв, раніше не могла, а тепер усю свою нерухомість вона тут продасть, а за кордоном поруч із сестрою – придбає.

Говорить і аж світиться вся. Мовляв, ще ж молода, зможе там працювати.

Я маму слухала і сліз стримати не могла. Прямо її запитала, чому вона мене так не любить.Чим завинили їй онуки, що вона їх без спадку залишає зовсім.

Мама зробила вигляд що мене не зрозуміла, ще й образилась ніби як. Вона ж радістю своєю поділилась, а я замість того, аби з нею порадіти ще й винною її зробила.

А я їй так і сказала, якщо зробить задумане – не мама вона мені. Жінці майже п’ятдесят, який переїзд? Куди?

Мені здається у такому віці уже слід розуміти свою відповідальність і нести її. зрештою, у неї є сім’я. І не все бути повинно, як вона там собі намріяла.

Ну хіба я не права?

03,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page