Коли моєму батькові було п’ятдесят років, то він вдруге одружився. Я була не проти, адже мама й так номінально рахувалася за дружину, бо роки працювала в Італії і там вже й когось мала, тільки татові нічого не казала. І отак ми й жили з цим знанням, але відкрито ніхто цю тему не піднімав.
Але далі тато зустрів Людмилу і вона була категорична – лише заміжжя офіційне, бо інакше вона не планує навіть на тата дивитися. Прийшлося ділити майно і татові залишився будинок, хоч мама туди добре вклалася, але вона відчувала перед ним вину, тому не претендувала на нього.
Я ж закінчувала навчання і у мене була вже квартира від мами, далі було заміжжя і своє життя, до тата приїжджала лише на свята і бачила, що йому добре ведеться, бо він щасливий з Людмилою.
І так пролетів час, що вже ми у тата на сімдесятилітньому ювілеї. Звичайно, що з’їхалося дуже багато родичів, бажали батькові ще довгих і щасливих років, той аж світився від щастя.
Ми залишилися переночувати і тут почули ту розмову від якої мені стало не по собі.
У Людмили були дві доньки, обидві одружені, але молодша останнім часом жила з ними, бо віддала квартиру своїй доньці і там якась дуже не проста ситуація склалася. Вона наче доглядала за моїм татом і своєю матір’ю.
А почалося все з того, що я в своїй хаті поводилася, як зазвичай – сама й приготувала перекус, взяла постіль застелити, посуд помила, на гойдалку вийшла і плед взяла… Я ж вдома.
А тут ця Настя й почала матері казати:
– Мамо, я за вами доглядаю, я час свій витрачаю та сили, а прийдеться до діла, то вітчим все залишить своїй доньці. ти подивися, як вона поводиться, наче це її дім.
– Так, я теж це бачу і мені не приємно, що вона розраховує на хату батька. Я поговорю з Леонідом і він залишить заповіт на мене, а я на тебе. Не переживай.
І мені стало якось дивно. Чого це не мій дім, якщо я в ньому виросла і практично до двадцяти п’яти років я тут була щодня? З іншого боку, як треба батька доглянути і як він це мені скаже, то я зроблю це без зайвих питань.
Я навіть не думала про те, що цей дім дістанеться комусь іншому, а не мені. Але я не хочу піднімати цю тему в такий час, коли батько радий, що всі навколо його люблять, цінують та шанують, а так вийде, що всі чекають на кого він заповіт напише. Як вчинити так, щоб все вийшло по-моєму, що підкажете?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
