Мирослава Степанівна переступила поріг квартири і полегшено зітхнула – нарешті закінчився виснажливий робочий тиждень. Попереду вихідні і купання її улюблених орхідей. У неї їх ціла колекція – єдина радість.
Мирослава Степанівна типова одинока пані лиш без пресловутих котів, бо терпіти не може шерсть на одязі і ковриках. І, звичайно, вона не ллє сльози над своєю долею, бо абсолютно всім задоволена: затишна квартира, добра робота і улюблене хобі. Що ще треба для щастя? Чоловік? Не думаю. Принаймні, в цьому вона нарешті солідарна з матір’ю.
Все почалося ще з її народження. Мама і тато дуже-предуже довго чекали на її появу, тому всю свою любов і увагу зосередили на ній. У неї були найкращі іграшки, дорогі прикорми і супер дихаючі підгузки. Далі найкращий одяг, найкращі гуртки і найкращі гаджети. Батьки купали в любові свою крихітку і страшенно за неї переживали. Тому ні на хвилинку не втрачали з нею зв’язок. Спочатку її забирали із садочка, але кого цим здивуєш? Але, коли й в старших класах, мама приходила по неї до школи, то стало зрозуміло, що на лице всі ознаки гіперопіки.
Проте, на цьому не спинялися. Мама неймовірно боялася аби дочка не стала на хитку стежку буяння підліткових інтересів, тому весь процес закоханості і вияву почуттів подала в «правильному ракурсі». Вона розлого пояснила, що таке поява дитинки на світ в ранньому віці, демонструвала навчальні відео і так далі – всіляко освідчувала дочку. Наголошувала, що вона має успішно закінчити школу і здобути хорошу професію. А далі можна вийти заміж, бо порядна дівчина з хорошою освітою набагато цінніша, ніж просто порядна дівчина.
Далі мама боялася, що студентське життя якось негативно на неї вплине. Тут вона не приходила по неї, але завжди телефонувала, щоб пересвідчитися, що дочка або йде додому, або сидить в бібліотеці. Якби Мирослава була більш хитра, то могла б хитрити і обманювати, але вона була дуже хорошою дівчинкою і любила своїх батьків. Та й особливо ніхто їй не подобався. Серце не тьохкало і долоні не пітніли від погляду синіх очей. Тож, вона з відзнакою закінчила магістратуру, далі аспірантуру і мама могла спати спокійно.
Проте порядну дівчинку з хорошою освітою ніхто не хапав. Мама почала хвилюватися, але не Мирослава. Їй було добре, як завжди. Вона читала захоплюючі книги, гуляла і милувалася архітектурою рідного міста, їла морозиво. Їй подобалася робота і вона повністю віддавалася стратегії розвитку та маркетингу.
Минали роки. Коли Мирославі пішло за тридцять, то мама почала натякати, що порядною дівчинкою бути не обов’язково. Мирослава погодилася, бо була дуже слухняною дитиною. Проте, радість від чоловічих залицянь їй не дуже подобалася. Їй це було доволі не зрозуміло. Вона, звичайно, читала жіночі романи і знала як це мало б відбуватися, але! Це було втомливо. Ось правильне слово.
Її напрягало, що треба одягати тісну сукню і високі каблуки, давати себе фарбувати, і вислуховувати настанови мами. Сидіти поруч з незнайомим чоловіком, дивитися як він їсть, п’є, говорить. Її дратувало, що ця чужа людина влазить в її життя і руйнує затишний вечір. Далі вона верталася додому і чемно розповідала мама все, що відбувалося.
З часом, побачення ставали все рідшими і рідшими, а мамині напосідання все наполегливішими і наполегливішими. Нарешті, вона таки звела її з «чудовою кандидатурою» і одружила. Мирослава не посміла перечити, бо мама починала говорити про людську невдячність.
З чоловіком вони прожили разом довгих десять років. На щастя, він виявився не таким вже й набридливим. Те, чи мав він інше життя її не хвилювало. Після завершення земного життя її батьків, вона полегшено розлучилася. З чоловіком залишилися добрими друзями. Для неї почалося таке життя, яке вона любила – затишні вечори, продуктивна робота і улюблена самотність.
Фото ілюстративне.
