– Знайомся, мамо, це моя кохана дівчина, Ірина, – урочисто оголосив Сергій, заводячи в кімнату гостю.
Я підняла очі, і світ мені перед очима поплив і завертівся. Переді мною стояла дівчина, наскільки гарна, настільки ж незвичайна: яскраво-зелене волосся, з однієї частини голови і вугільно-чорне з іншої.
Сережка в носі, ще кілька в брові, спочатку думала – то кофтинка така строката, ан ні – панянка була полотном для невідомого художника. Лиш обличчя і залишилось без малюнків.
– Боженько, дай сили, – тільки й подумала я, відчуваючи, як в скронях починає натужно гупати.
Ні, я не консервативна людина. Робота така, що я, завжди в курсі нових трендів, але до такого я не була готова.
Про Ірину я чула неодноразово від сина. Сергій, мій – програміст, останнім часом він захоплено розповідав про талановиту панянку, яка працювала з ними над важливим проєктом.
– Вона геній, мамо! У неї стільки ідей, і всі такі оригінальні! Ще й чудово малює, обожнює подорожувати, читає тонни книжок.
Я, звісно, посміхалась і кивала, але одного разу все ж запитала:
– Сину, чи ти бува не закохався?
– А якщо так? – відповів Сергій із лукавою посмішкою.
Тоді я порадила йому не зволікати:
– Якщо любиш, одружуйся! Я вже давно хочу внуків. та й жити вам є де. Синку, тобі тридцять три – саме час уже створити свою родину.
Минуло кілька місяців, і Сергій оголосив, що вони з Іриною почали зустрічатися. Я неодноразово запрошувала їх на гостину, але щоразу отримувала відмову.
Цікаво, що знайомство з майбутньою свекрухою дівчина відкладала. Мені було ніби яж образливо таке ставлення, але син пояснював:
– Спершу ми маємо впевнитися, що хочемо бути разом, пізнаємо одне одного. Коли будем впевнені – впустимо батьків у своє життя.
І ось тепер, коли вони «впевнилися», було призначено зустріч в неділю. У такі дні син приходив до мене на вечрю. От і сьогодні прийшов, але з “сюрпризом”.
– Мені треба присісти, – прошепотіла я, відчуваючи, як слабшають ноги.
Ірина з Сергієм переглянулися і заходились сміятись. Так, ніби я сказала чого абсурдного і смішного для них.
– Я виграла! – заявила дівчина, все ще сміючись. – Що вам накрапати, мамо? Де ваша аптечка?
Це «мамо» вразило мене більше від її зовнішнього вигляду. А поки я намагалася оговтатися, Ірина пояснювала, що вони з Сергієм сперечалися на тему моєї реакції.
– Сергій був упевнений, що у вас залізні нерви, – сміялася вона. – А я сказала, що це міф.
Я намагалася зберігати спокій. «Треба бути мудрою. Послухаю, придивлюсь. Зрештою треба знати з ким матиму справу».
Тим часом Ірина без зайвих слів розклала на стіл принесені з собою страви.
– Сідаймо, я після роботи зголодніла, – усміхнулася вона.
Ми провели за вечерею кілька годин. Спершу я відчувала напругу, але поступово розмови стали невимушеними. Ірина виявилася не лише дотепною, а й дуже розумною. Її погляди на життя були зрілими, а мрії – амбітними. Скажу вам як є – вона мені сподобалась і дуже.
Коли вони пішли, я сиділа за столом і роздумувала. Ірина вразила мене своєю щирістю та інтелектом. Звісно, перша реакція моя не надто гарною виявилась, але хіба це головне? Я зловила себе на думці, що не можу дочекатися наступної зустрічі.
Ірина швидко стала частиною нашої сім’ї. Весілля було яскравим і нестандартним, як і сама наречена. Гості довго обговорювали її незвичайну сукню з чорним поясом і зеленою фатою.
Після весілля життя закрутилося. У Сергія й Ірини з’явилися спільна справа, свій дім і, зрештою, діти. Їх зараз четверо. Ірина продовжує дивувати: її стиль постійно змінюється.
Замість довгого зеленого волосся тепер стильна стрижка яка щоразу має інший колір. Звісно стиль з роками став більш стриманим, але все ще унікальним. Люди й досі озираються їй у слід.
Син у парі вже більше десяти років. Вони щасливі наскільки можливо у нинішніх реаліях,і все так же закохані. Іноді я замислююсь: що було б, якби тоді я не прийняла Ірину?
Якби я втрутилась, стала на принцип, почала рятувати сина від невістки на яку точно не очікувала? Можливо, я б зруйнувала його щастя.
Скільки батьків судять людей лише за зовнішністю, навіть не намагаючись пізнати їх? Скільки матерів руйнують сімейне життя своїх дітей, бо «вона йому не підходить зовсім, я відчуваю»?
Ірина навчила мене головному: не судити книжку за обкладинкою. І я щаслива, що тоді змогла зробити правильний вибір.
Головна картинка ілюстративна.
