Каже чоловік усім, що й вибачався і ходив з квітами та я чомусь не прощаю. А я тільки усміхаюся гірко. І от не знаю чи ви б пробачили після таких вибачень, бо, може, я справді надто близько до серця все взяла?
Отак чесно скажу – я готова була пробачити чоловікові, адже двадцять сім років разом, зі школи один одного знаємо, хоча й в садку були в паралельних групах. А тут йому захотілося чогось новенького.
Я бачила, що він дуже дивно поводиться, але де ж думала, що в п’ятдесят один рік він піде до іншої?
Я навіть нікому не говорила, бо Матвій наче й пішов, але ще речі зимові в шафі. Я така була розгублена, що не знала, як вчинити правильно.
Бачила й ту жінку, вона гарно виглядає, не дино, що Матвій на неї оком кинув. Але минуло три місяці і став чоловік на порозі, а мені як медом по душі.
– Валю, я не можу з нею жити, – почав Матвій.
І я така вся щаслива вирішила послухати, що ж було не так, але чим далі я слухала, тим сильніше хотіла закрити двері перед його носом.
– Ти уявляєш – вона не вміє готувати. Я мусив прийти з роботи та готувати вечерю і ще й купувати продукти, – ділився наболілим Матвій.
А я не могла пригадати, коли чоловік без претензій купував хліб до хати. А про готування їжу взагалі мовчу, міг коли тільки оженилися бутерброди зробити і все.
– І прибирати я так само мав сам, – каже він далі, – бо їй і так нормально. Ти знаєш, як я до чистоти відношуся, я не можу зайти в ванну, коли там повно волосся по підлозі.
А у нас він навіть не хотів пилосос витрясти, казав, що я можу й сама зробити. Тут інститутів закінчувати не треба.
– Ти розумієш, я їй масаж ніг роблю, зарплату віддаю, а вона не може в хаті порядок тримати і їсти зварити.
Я скочила на рівні ноги. Пригадала, як мені ноги трудоватіли, коли дітей носила, то він ні разу мені не зробив масаж, хоч я йому й жалілася. А тут цій таке ставлення? За що?
Я його за двері і вже не питалася чи знає хтось чи ні.
Я би пробачила чоловікові, якби він біля тієї жінки був таким, як коло мене, а то тій свою кращу версію, а мені звичайну? Чому так?
Всі мені наголошують, що погуляв і треба прийняти назад, бо у нас спільне минуле і діти. Але вони не розуміють, що справа не в гулянні, а справа у відношенні. Чому я маю мати таке ставлення, а та геть інше? От поясніть мені.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
