Любаша мовчки рахувала біля каси гроші, злилася:
– Мабуть, знову доведеться щось із продуктів залишити на касі, явно не вистачає грошей, щоб усе оплатити! Ось іще у кишеньці куртки було кілька гривень, у косметичку колись приховала якісь купюри…
Чула позад себе вигуки, що потрібно уміти розраховувати витрати, що не слід приходити до магазину із порожнім гаманцем й таке інше. Мовчки продовжувала рахувати копійки тремтячими руками, хтось випадково (а може, і навмисне) підбив долоню й увесь дріб’язок розсипався по підлозі. Хтось голосно зареготав, хтось почав допомагати збирати, а Любаша стояла зніяковіла й готова була піти геть із магазину.
За матеріалами – Вісник Переяславщини.
Аж раптом якийсь дядько тицьнув продавчині гроші, зібрав увесь Любчин товар у пакет, поклав до її товару дорогущу пляшку випивки й підштовхнув молодицю до виходу:
– Можете не дякувати, не люблю стояти у черзі, а саме сьогодні запросили на іменини до товариша. А я йому завжди дарую хорошу випивку. Там уже третю чарку піднімають, а я ніяк не доберуся до святкового столу! А, до речі, вам куди? Може, підвезу, якщо по дорозі.
Уже у автівці уважніше роздивилися одне одного. Любаша відзначила про себе, що її рятівник годиться хіба що у татусі, але дозволила себе підвезти до найближчої зупинки. Дорогою метикувала: «Два кредити, вчора рахунок принесли за тепло, за світло не заплачено. Може б, і поміг, он як він на мене поглядає».
Тож коли той сказав, що проміняв би зустріч з друзями на вечерю з нею, запросила додому. Михайло Григорович пообіцяв підсобити Любі в оплаті кредиту та ще багато чого обіцяв він того вечора. Пішов уже далеко за північ.
О пів на шосту ранку в двері Любчиної господи хтось гучно постукав. Схопилася перелякано, глянула у вічко:
– Це ви, Михайле? Щось забули?
Той кинувся у квартиру, оглянув усі закутки, навіть зазирнув до туалету, пожартував:
– Як бачиш, я уже не такий молодий, щоб бути впевненим у своїх силах, але не хочу, щоб мене за носа водили! Отепер спокійний, що ні з ким шашні не водиш! Відвезу тебе на роботу.
Телефонував того дня Михайло Любаші більше десяти разів. Детально цікавився, що вона робить. Під час обідньої перерви приїхав на службу:
– Візьми пиріжечки, перекуси. А отой колега по роботі одружений? Мені здається чи ні, що він очей з тебе не зводить…
О пів на п’яту уже стояв автівкою під Любчиною роботою, а рівно о п’ятій сигналив що є сили, аж поки не побачив свою кохану у дверях:
– Мабуть, і не мріяла, що зустрінеш такого чоловіка? На роботу привіз, з роботи забрав. Це твій джек-пот!
Минув місяць. Кавалер справно перевіряв Любку на вірність, пригощав пиріжками під час обіду та забирав із роботи. Він був щедрим – ніколи не шкодував грошей на їжу, допоміг заплатити кредит, подарував Любці джинси, про які зі своїми статками вона не могла й мріяти. Все змінилось в один день. Навіть в одну хвилину. Як і завжди Михайло Григорович чекав її з роботи. Вона вийшла з офісу разом із Ігорем. Він практикувався в них, студент-п’ятикурсник. Щось їй розповідав, вона сміялась. Автомобіль різко рвонув із місця.
Тут же через якусь мить задзвонив телефон. Любка почула про себе такі слова, що мало не впала на брудний асфальт.
– З ким ти злигалась? – дорікала їй увечері краща подруга Ірка. – Нічого нікому не казала, все тишком-нишком. Хоч би в мене спитала. Він же ревнивий, як нечистий! Про його сімейні стосунки у місті вже легенди складають. Першої дружини не стало через нього, друга – на візку їздить, і теж через нього І головне – ніхто нічого не міг довести, завжди сухим із води виходив. Так що радій, що хоч просто відбулася.
На другий день Любка пішла до церкви, поставила свічку за чудесне спасіння.
Автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
