На дворі мінус десять, а я стою у домашньому халаті і в носках на асфальті. На руках дитя, яке я марно намагаюсь заховати від вітру, поруч синок. Йому пощастило найбільше – має на собі курточку, хоч і в домашніх капцях. Свекруха, яка нас щойно виставила за двері, волає на весь двір і тримає свого сина за руку, аби не їхав з нами.
Колись ми з чоловіком жили в будинку його батьків. Так вийшло, що діти у нас з’явились рано, у нас ще не було власного житла. Його мати завжди була дуже запальною жінкою. Незважаючи на те, що вона на початку сімейного життя багато в чому нам допомогла (у моїх батьків не було такої можливості на той момент), її владний характер перекреслив все хороше.
Я не можу поважати цю жінку, тому що коли дітям було 2,5 і 1 рік, вона нас з речами виставила з будинку на мороз. Причиною цього стали молочні зубки мого меншого. Тоді вона звинуватила мене в тому, що це я за власним бажанням привела на світ двох дітей, і що повинна була думати, в яких умовах вони будуть жити. За її словами, через постійне вередування дитини, у неї загострилася недуги і почалися порушення сну. Свекруха сказала, що втомилася від нас, і відправила мене з маленькими дітьми «погостювати у власних батьків». Чоловік в той вечір пробував втрутитися і захистити нас, але марно. Довелося вночі викликати таксі і їхати через все місто з сонними і по-домашньому одягненими дітьми до моїх батьків …
Ми з чоловіком цей випадок запам’ятали дуже добре, тому що менший занедужав. Мої батьки, хоч і не були готові до нічного візиту, але все ж нас поселили. Після того, як мене з дітьми вигнали, я пообіцяла свекрусі, що більше не повернуся в її дім. Було складно, але через два тижні, ми з чоловіком нашкребли на оренду житла і перевезли туди свої речі.
Довгий час після цієї ситуації я не хотіла спілкуватися з матір’ю чоловіка і не підпускала її до онуків. Тоді вона стала скаржитися всім спільним знайомим, що я ховаю від неї дітей. Дійшло до того, що вона навіть додзвонилася моїй матері, і описала їй ситуацію зі своєї точки зору. Виходило, що я невдячна і забула скільки ж добра мені зробили. А те. що на мороз нас вигнала, так то дрібниці і просте непорозуміння.
З моменту інциденту минуло вже три роки. Тепер вона скаржиться нам з чоловіком на те, що ми виховали дітей так, що внуки не сприймають її як бабусю. А з якого дива діти повинні її любити? За що? З ними весь час няньчиться і грає друга бабуся, а цю вони бачать раз на півроку, по 1-2 години … Напевно ця жінка забула, як зрадила нас і виставила з дому взимку, як волала при онуках, і як намагалася умовити сина не їхати з нами…
Як пояснити свекрусі, що діти – не іграшка, і що вони не будуть бігти до неї на перший поклик, коли їх бабусі стане нудно? Нехай взагалі радіє, що після пережитого я даю їй бачитися з онуками, і що вони тієї ночі не пам’ятають.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
