Наприклад, на минулий день народження двоюрідної сестри я подарувала їй постільну білизну у великому пакеті з об’ємними метеликами та квітами, на якому висіла міні—листівка, підписана мною.
Так ось на минуле 8 березня вона подарувала мені плед у цьому ж пакеті, тільки без листівки, що висіла на ньому, ніби я його не впізнаю.
Ще один випадок. Моя подруга подарувала мені солодощі і чашку у тій же коробці, яку я їй дарувала до цього. Не знаю чи я права, та мені здається некоректним таке ставлення. Вона ж могла використовувати її для упаковки подарунка іншій людині, але ж не повертати мені назад.
Це навіть якийсь вияв неповаги. Ну ось що їй складно взяти іншу коробочку чи пакетик? Я їй м’яко натякнула на це, а почула у відповідь таке:
— Та яка різниця, навіщо звертати на це увагу?
— Просто якось дивно, що ти віддала мені назад мою ж коробку.
— Та хіба ж я пам’ятаю, що ти мені дарувала? Тим паче, в чому. Навіщо ти починаєш до мене чіплятися?
Я вирішила не продовжувати наш діалог, не хотіла сваритися. Але фраза, що вона навіть не пам’ятає, що я їй дарувала, мене приголомшила.
Я завжди пам’ятаю всі подарунки, всі листівки я зберігаю у спеціальній коробочці, час від часу їх перебираю, занурююсь у спогади. А таке ставлення до моїх подарунків одразу багато чого говорить про відношення самої людини до мене.
Випадків з поверненням моєї упаковки до мене було досить багато, в основному, між членами нашої сім’ї. Але я жодного разу не віддавала нікому подарунки в тому самому.
Зрештою мені набрид цей обмін. Тому я тепер заклеюю подарункові пакети зверху, так і не одразу зрозуміло, що я дарую, зберігається інтрига, і подарувати їх комусь ще раз вже не буде можливості. Та й я не хочу більше розчаровуватися в близьких мені людях і знову чути про їхнє байдуже ставлення до моїх презентів, які я дарую їм справді від щирого серця.
Фото ілюстративне.
