Іра моя друга дружина, але видно й цього разу не пощастило. Перша пішла до однокласника, отак раптово зрозуміла, що кохає його. Тобто, за всі роки за одною партою цього не розуміла, а тут пожила зі мною і на тобі – одкровення…
Іра була моєю віддушиною і не дивно, що я її дуже ревнував. І ось ми напхані торбами і квітами йдемо додому, а її обіймає якийсь чоловік і щось щебече про Ірусика, про якусь дитину, про якісь вроки і іншу беліберду. А моя Ірина вся сяє і світиться, щось випитує, веде себе так, що я просто став, як вкопаний на місці. Чоловік між іншим познайомився зі мною, але тут же плюнув в душу, бо Ірина не вийшла заміж за Володю, а от він спеціально шукав жінку на ім’я Іра.
Може ця зустріч і не мала б ніякого продовження, але я просто не міг себе стримати. Я почав випитувати чому якийсь хлоп має право її обіймати і ще отак жартувати. Вона зізналася, що то було шкільне кохання і все минуло, бо роки вже пройшли і вона його розлюбила.
Мене ніби током шарахнуло. Тобто, отак тут кохаю, а вже через кілька років не кохаю? Бо що? На мене як щось навалилося, я почав випитувати чи вона й мене через кілька років не кине, бо переросте. Я закінчив тим, що всі жінки одинакові. Вона мовчки плакала, але я не міг просто спинитися. Вся святкова вечеря до дня закоханих перетворилася в фарс. Тоді вона встала і сказала:
– Не всі жінки одинакові. Просто ти мене не вартий.
І все. Зникла. Я три дні не можу знайти собі місця, ця розмова з голови не лізе. А вона отак спокійно живе далі…
Я вирішив їй написати, що просто сказився і буду надалі намагатися бути її достойним. І готовий на ще одну вечерю, і буду мовчки ходити по магазину і помагати різати салат і чистити картоплю. Мовчки і героїчно.
Відправив. Вона не відповідала цілу вічність. А далі написала, щоб я не забув про її улюблені квіти.
Фото ілюстративне.
