Три роки тому ми з чоловіком вийшли на пенсію. І з тих пір моє життя схоже на якийсь день бабака. Чоловік йде до сусіда грати в шахи, а я або безцільно сиджу вдома, або стою біля плити. Набридло вже. Хоч би діти були, то вже онуків няньчила б. Але з дітьми у нас з чоловіком не склалося. Не знаю звинувачувати своїх батьків або ж ми самі в цьому винні. Справа в тому, що я була дочкою дуже забезпечених людей, а мій коханий з зовсім бідної сім’ї. Але ось так склалася доля, що ми зустрілися і полюбили один одного. Спочатку ми зустрічалися таємно, але потім все ж я познайомила свого коханого зі своїми рідними.
Природно батьки були не в захваті від мого вибору, але заборонити нам зустрічатися вони не могли. Хоча до останнього сподівалися, що ми розлучимося. А коли наші стосунки тривали шість років, батькам таки довелося дати згоду на наш шлюб. Також вони подарували нам на весілля шикарну квартиру і нову машину. Тільки їх умова була такою, що якщо ми матимемо дитину в найближчі п’ять років, то все це добро вони забирають назад. Ми легко на це погодилися, тому, як ставати батьками ще не планували. Та й я звикла жити з комфортом.
Згодом за ті п’ять років мені довелося двічі відмовитись від того, аби стати мамою. А потім ми якось звикли жити з чоловіком удвох і все відкладали дитину на потім. Та якось і не помітили, як і вік вже не для дітей. Так ми і залишилися жити удвох з чоловіком.
Так ось нещодавно, я вже так виморилась від нудьги на пенсії, що поїхала в гості до однієї своєї старої подруги. А у неї вдома все кипить. Вона живе з донькою та двома онуками. Так дочка їй і по дому допомагає і так розважає. А внуки, ну такі чарівні малюки! Я всі два дні, поки гостювала, провозилася з ними і отримала море задоволення. Подруга сказала, що з мене вийшла б відмінна бабуся. А потім я повернулася в наше з чоловіком тихе і спокійне життя без дітей. І так гірко мені стало.
Ну чому я раніше не думала про те, чим буду займатися на пенсії? Зараз би не довелося на самоті біля плити стояти. Грала б з онуками, діти нас би відвідували. Куди веселіше жилося б. Чоловікові, йому що: поїв, поспав, з сусідом в шахи пограв і йому добре. А мені, каже, заведи собаку і няньчись з нею. Собака – це ж не людина, толку з неї, не поговориш навіть. І що мені тепер робити?
Так мені, молодою пожила в своє задоволення, тепер сиди, стара, одна та дні щасливі згадуй. Я вже почала думати, а не влаштуватися мені до когось нянею працювати? Мені щастя, а людям допомога. Та тільки знаю, що всі зараз шукають молодих нянь. Та й досвіду догляду за маленькими дітьми у мене немає. Напевно, погана ідея.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
