– Я люблю тебе, Оксано, люблю. І любив з першого курсу, просто не знав цього. Не виходь за нього.
– Ти підеш з родини?, – спитала я і серце мені билося аж у вухах.
А відповідь була така очевидна, що я щасливо розсміялася.
Я полюбила Дмитра з першого погляду і те, що ми потрапили в одну групу вважала знаком долі. Але Дмитро вже мав дівчину з якою він і поступав в один вуз. Вони всюди трималися за руки, а я просто чекала, бо ж зі мною Дмитро дуже часто спілкувався, ми мали однакове почуття гумору, однакові вподобання і погляд на життя. Я вирішила, що рано чи пізно він ту дівчину покине і таки зрозуміє, що ми призначені одне одному.
На третьому курсі я нарешті літала як на крилах, бо Дмитро був вільним! Я зробила собі нову зачіску, накупила нового одягу і вже чекала, коли його захоплений погляд впаде на мене.
– Слухай, ти якось дивно виглядаєш, подруго, – сказав він мені на моє перевтілення, – Ти ж розумна, а одягаєшся як казна-хто. Тобі це геть не личить.
З тієї вечірки він йшов з новою дівчиною проводжати мене до гуртожитку:
– Я ж казав, що на таке хлопці не клюнуть. Ти не формат, люба. тільки один я тебе безмежно люблю, бо ти класна.
І я знову вхопилася за його слова і стала чекати, коли все в мені співпаде так, щоб Дмитру сподобатися.
Далі була робота і це мене якось відволікло від Дмитра, а він відволікся на шлюб.
– А що? Мені тридцять років, а таку, як ти я більше не знайшов, щоб твій характер і розум, і приголомшлива зовнішність.
Вже мене його слова не гріли, але я все ще його любила. Пробувала заводити стосунки. Але це ні до чого не приводило. У Дмитра з’явилося двоє дітей, він розповідав мені про своє сімейне життя, кепкував з рідних, але не розлучався.
Всі навколо мені дивувалися, що я й гарна і з хорошою зарплатою, а не маю щастя в особистому житті.
В тридцять вісім я зустріла Віктора, він був на два роки старшим, хотів родину і шукав відповідну жінку.
– Хочу, щоб гарно заробляла, мала свою квартиру і була гарна, – казав він, – Тому я й холостякую, бо таку ще не зустрів.
– Та ти придивися до Валі, – сказали йому, – Вона ж з тобою працює.
І отак він придивився і здивувався.
– Ти чого й досі сама?
– А ти чого сам?
– Бо я не придивився до тебе вчасно, – пожартував він.
А я нічого не відповіла, бо що ж його казати, коли на серці одна людина. Виявилося, що з Віктором у нас і спільні погляди, і цінності, і мрії… Він так був цим схожий на Дмитра… Але була одна суттєва відмінність – Віктору було цікавим моє життя, мої думки, мої почуття.
Це для мене стало відкриттям – що не тільки він має говорити, але й я можу висловитися, а не лише слухати і кидати вдалі фразочки, щоб сподобатися…
Ми запланували весілля, скромне і тільки для своїх. Я запросила Дмитра, як свого друга і він перетелефонував та почав мене відмовляти від одруження, бо, виявляється, зрозумів, що кохає і завжди кохав.
Так, у мене солодко затріпотіло серце, я ж так довго цього чекала і готова була все відмінити. Так, готова.
– Ти підеш з родини, – спитала я знову.
– Валь, ну ти ж розумієш, що це не просто слова, а тут ще треба й майно ділити. Кому потрібні ці труднощі, тим більше, що ти всім забезпечена і тобі не зрозуміти мене.
Він говорив і пояснював, як йому буде незручно в цих обставинах, а мені наче камінь з душі спадав, наче хто мене відв’язував від важкої гирі і я летіла вверх. Як я могла цю дріб’язкову людину стільки років обожнювати?
Як добре, що це все сталося і я нарешті виходжу заміж за коханого.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота