Юнаки Анатолій і Роман так потоваришували, що й дня один без одного прожити не могли: жили по сусідству у своїх бабусь, у коледжі на одній студентській лаві ось уже третій рік джинси протирали, після пар то в одного, то в іншого вечеряли.
Батьки хлопців були колишніми однокласниками, що також жили в будинках поряд. Тато Романа був одружений на дівчині зі свого селища і проживав неподалік із сім’єю у власній, недавно збудованій хаті, а син залишився жити в бабусі, щоб допомагати їй в господарстві.
Батько Анатолія після навчання відпрацьовував за направленням у Приморському краї, та там і залишився, одружився з дівчиною іншої нації, у них народилися син і донька.
Та з часом чоловік став дуже скучати за батьківщиною, вмовляв дружину переїхати в Україну. Вона погодилася, недовго й пожили, а його Зіна поставила питання руба: не залишиться тут нізащо, все їй чуже й незрозуміле.
Проте Толя наполіг на своєму: залишиться в бабусі, що дуже засумувала після втрати дідуся, вступить в омріяний коледж, бо дуже любить техніку, дружитиме з сусідським хлопцем Романом, своїм ровесником.
Тато Анатолія зі своїми дітьми розмовляв тільки українською, тому син не мав жодних проблем із вступом і навчанням у коледжі.
З другом Романом вони навчалися на механіків, після пар спішили до своїх гаражів, ремонтували батьківські мотоцикли, щоб потім покататися з дівчатами.
На останньому курсі друзі закохалися в першокурсниць із бухгалтерського. Анатолій запропонував своїй коханій Оксані руку й серце, потім пара прийшла до батьків дівчини по благословення, але її тато був категорично проти: зарано ще доньку заміж видавати, хай довчиться, та й Толя ще замолодий женитися, хай добре на ноги спочатку стане, бо він не збирається їм допомагати, так як молодшу доньку ще має.
Між паузами Анатолію недаремно вчувалося невимовлені батьком уголос слова. Як виявилося згодом, Оксанин тато заборонив доньці із ним зустрічатись.
Не підтримувала хлопця в його намірі одружитися і мама Зіна, мовляв, молодий ще заводити сім’ю, а я вже знайшла тобі роботу, тож повертайся скоріше до Владивостока.
Хоч Толик твердо вирішив залишатися в Україні, життя внесло свої корективи, правильніше, несподіванка – не стало бабусі. На похорони прилетів тільки батько й зразу після поминок забрав сина на батьківщину його матері.
Кілька років, до 2014-ого, друзі спілкувалися через соціальні мережі. На той час вже обидва відслужили, були одружені, мали по двоє дітей.
Подружнє життя Романа було щасливим і безхмарним, про головні події в житті Анатолія він дізнавався від його далеких родичів. Оксана після закінчення коледжу вийшла заміж, народила сина, але розлучилася, влаштувалася на роботу у великому місті, до батьків дуже рідко навідується, не може пробачити їм розриву з Анатолієм.
Після вторгнення 2022 року Романа призвали в аpмію. Якось їхній бpигаді здались кілька солдатів пpотивника. Одне обличчя чоловікові здалося знайомим. І він, насправді, не помилився. Це був Анатолій.
