На поминках мені сестра з докором казала, що мати мене шукала стільки років, але я не відчувала нічого до цієї жінки та й до сестри так само. Чужі люди мене шукали і самі мене відкинули з родини, але роблять вигляд, що все не так

Мати моя вийшла вдруге заміж, коли мені було вісім років, вона й до того не дуже про мене піклувалася, а після того, як на світ з’явилася моя сестра Інна, то й поготів. Вітчим так само не звертав на мене уваги, завжди приносив солодощі і іграшки своїй дитині, а мені «хай її батько приносить». Я мріяла аби мене батько забрав, але я не була йому потрібна в його новій родині, не було у мене й люблячої бабусі, яка б мене прихистила. Була лише мрія вирости і ніколи не приїздити до матері з сестрою.

І ось я виросла і пішла вчитися, переїхала в гуртожиток і знайшла своє кохання. Михайло був і гарним, і з багатої родини.

– Віро, може, вже пора знайомитися з твоїми батьками? Як ми весілля організуємо, коли ми один одного не знаємо.

І ось тут я й припустилася помилки – привела Михайла в ту родину.

Мати аж вилася навколо нього, все випитувала, розхвалювала при мені Інну, мовляв, якщо б так зі мною не склалося, то он яка у неї ще одна красуня і розумниця на прикметі.

Пригадую, що у мене тоді була літня практика і я залишилася на два заїзди в таборі, вирішила підзаробити грошенят, щоб взяти собі гарну сукню на прокат.

І за цей час мати й перетягла Михайла на свій бік.

То Інночку треба було відвести в поліклініку, то Інночка з хлопцем розійшлася і її треба повести в кіно, далі в театр, далі в кафе…

– А я що винна, якщо Інна за тебе краща? Ніхто твого хлопця за вуха не тягнув.

І отак було по моєму весіллі, ніхто не просив у мене вибачення, а всі посилено готувалися до весілля.

– За що ти мене так не любиш?, – спитала я матір, – Я ж теж твоя донька.

– До чого тут люблю чи ні? Інна краща за тебе і я в цьому хіба винна? Вона достойна мати багатого чоловіка, а ти собі раду даси, не маленька.

– Ти ще мене шукатимеш, мамо, бо Інна твою старість не догляне.

– А ти хіба кудись з цього міста дінешся з твоїми знаннями і твоїм характером?, – скривилася вона, – А от Інна далеко піде.

Тому я й поїхала з міста спочатку в інше, далі в іншу країну. Обірвала всі зв’язки і не виставляла свої фото в мережу, була під прізвищем чоловіка, місто не вказувала, де народилася.

У мене все налагодилося, бо ми маємо з чоловіком невеликий готель, постійні клієнти у нас цілоріч. У нас двоє дітей та троє онуків і спокійне теперішнє та таке є майбутнє.

Але недавно співгромадяни заповнили наше містечко і мене впізнала колишня одногрупниця.

– Слухай, мати твоя важка, знаю, що вони шукали тебе, щоб ти змогла її сюди зібрати.

– А сестра що? Вона ж заміжня за багачем?

– Та Інна сама така, що за копійку ладна на все, а тут матері відказала, що й так шансів мало і вона не планує в такі важкі часи отак грошима розкидатися.

Я задумалася, адже мати все таки. Порадилася з чоловіком і той сказав, щоб привезти її сюди, може тут буде більше шансів. Я не встигла і не відчула ні полегшення, ні жалю. Інна бідкалася, яке все зараз дороге, що я теж її донька і маю дати на пам’ятник.

– Але ж ти для неї була єдиною донькою, то чого я маю давати на це гроші?

– Що? ти там грошима розкидаєшся і шикуєш. А ми маємо тепер кожну копійку берегти! Завжди така була, все собі на умі, ніколи б нікому не допомогла!

– Я тобі віддала коханого хлопця і ще тобі щось винна?

– Віддала? То забирай назад! Вже втомилася від тих любок телефон блокувати, тільки й грошима дорікає! Дякую, тобі, сестро, за такого чоловіка. Щиро дякую!

І що я на все це маю зробити? Яка донька – така й мати, а для мене вони чужі.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page