Ганна залишилася без чоловіка у тридцять років. Першого вересня жінка повела сина Павлика у перший клас. Їй не вірилося — маленький, беззахисний синочок вже йде до школи.
Після лінійки вони запланували сходити в дитяче кафе і чоловік обіцяв відпроситися з роботи на кілька годин раніше.
Ганна з сином прийшли додому переодягнутися, вони почули, що телефон у квартирі розривається від дзвінків. Жінка підняла слухавку:
— Ганно Григорівно, з вашим чоловік сталося лихо. Приносимо свої співчуття.
У слухавці почулися короткі гудки, а Ганна стояла і ніяк не могла зрушити з місця.
— Мамо, я переодягнувся, ходімо в кафе. Що сказав тато? Ти з ним розмовляла? — стрибав з нетерпінням син.
Ганна мовчала.
А в неї в голові звучало одне запитання: «Як так?»
Відтоді минуло двадцять років. Син виріс, здобув професію слюсаря та працював на заводі. От тільки не поспішав одружуватися. Після роботи приходив додому, сідав за комп’ютер, а вранці знову йшов на роботу.
Ганна натякала синові, що йому вже час одружуватися і прямим текстом говорила:
— Ти коли одружишся?
А Павлик жартував:
— Що я тобі такого поганого зробив?
Отак і жили удвох. Ганна так більше заміж і не вийшла. Ні не те, щоб вона сама не хотіла, їй просто не зустрічалися гідні чоловіки.
Отримавши зарплату Ганна вирішила пройтися магазинами, купити собі якусь обновку. В одному з відділів торгового центру на неї налетіла огрядна жінка:
— Аню, це ти? А я думала, як тебе знайти у цьому величезному місті. Звернулася за старою адресою, але там про тебе нічого не знають. Не впізнала? Це ж я, твоя подружка Наталка.
— Наталю! Тебе не впізнати. Що стало з тендітною дівчиною? Хоча твій лукавий погляд важко не помітити, – сміялась Ганна. Вона була рада бачити стару добру подругу.
— А-а-а, не зважай, кістка з віком широкою стала. Ходімо в кафе, посидимо, розкажеш, як живеш.
Виявилося, що Наталя розлучилася з чоловіком. «Він знайшов собі молодшу та стрункішу», — прокоментувала цей факт подруга. Поділили майно. І Наталія вирішила щось у своєму житті змінити, повернулася назад у своє рідне місто, купила квартиру.
— Але ти така ж красива і приваблива, як і була. Я завжди була твоєю негарною подружкою — милувалася Наталею Ганна.
— Ага, тільки чарівності та краси стало вдвічі більше, — сміялася подруга.
Перед тим, як піти Ганна запросила Наталю з донькою у гості:
— Може, познайомимо дітей і в них закрутиться роман. Бо вже онуків хочеться.
— А давай. Ще й родичами станемо.
Через тиждень Наталя з дочкою Валею завітали у гості до Ганни. Валя анітрохи не була схожа на свою матір. Мабуть, вона вдалася в батька, сувора, серйозна і мовчазна. «Вони підійдуть одне одному, – подумала тоді Ганна. — Дай Боже, щоб у них все склалося».
Павлик почав затримуватись, приходив додому тільки ночувати. Мати раділа:
— Ти запроси Валю у гості.
— Навіщо?
— Щоб ми могли познайомитися краще. Сподіваюся, ви одружитеся.
— А-а-а, ні, не треба, мамо — ухильно говорив Павлик.
За півроку хлопець переїхав жити до Валі. Ганна дзвонила Наталі, питала про сина, напрошувалася в гості, але Наталя завжди була зайнята. Павлик часто приїздив до матері і запевняв, що все добре. Весілля буде, але трохи пізніше.
А ще за місяць до Ганни в гості несподівано приїхала Валя. Зажурена, мовчазна, вже допиваючи чай, наважилася сказати:
— Тітко Ганно, ви скоро станете бабусею!
— Та це ж прекрасно! А по тобі й не скажеш, — сказала Ганна, кинувши погляд на тонку талію Валі.
— А до чого тут я? Від Павла моя мама носить дитя. А я їду до батька.
Анна знову скам’яніла від такої новини, як тоді, коли дізналася про втрату чоловіка. І знову подумала: «Як так? Мій маленький синочок».
На реєстрацію шлюбу жінка не пішла. Вона ніяк не могла відійти від почутого. Однак, коли з’явилася онука, Ганна не витримала, і приїхала до новоспечених батьків без запрошення. Що не кажи, але її онука, її частиночка.
Свекруха з невісткою сіли випили кави, висловили одне одному всі претензії, поплакали і незручність у спілкуванні минула.
Тепер Ганна має велику родину.
Фото ілюстративне.
