На роботу за кордон я поїхала через скрутну ситуацію в якій ми опинились. мій чоловік занедужав, потрібні були чималі кошти, от я й подалась до мами на деякий час. Думала, що гроші які я передаю ідуть чоловіку моєму, а виявилось, що чотири роки я спонсорувала геть іншу людину.
На той момент ми з чоловік прожили п’ять років в шлюбі. Про діток не думали, адже, не хотіли з цим поспішати. Жили ми у двокімнатній квартирі, яка дісталася мені від бабусі, ще в ті часи, коли я була студенткою. Жили собі, як усі, без якихось подій глобальних і непорозумінь.
Ще на початку нашого спільного життя наша квартира зазнала потопу, сусіди зверху залили. Ми тоді думали обійтись косметичним ремонтом, але зрозуміли, що так не обійдеться, там потрібно глобально ремонтувати. От і узяли в банку чималу суму.
Свекруха старанно вливала в голову сина, що він у моїй квартирі не господар і ні копійки своєї витрачаті на мої стіни не повинен. Він їй тоді нагадав, що я взагалі його дружина і в нас своя сім’я.
Пам’ятаю, що раділа, коли він не прийняв позицію мами і поводився адекватно. Радіти мені довелося, як виявилось з роками, не довго.
Можливо моя свекруха була так налаштована через невдалий шлюб молодшої сестри чоловіка. Її шлюб закінчився розлученням і вона, з малесенькою дитиною повернулася до матінки.
Сестра у чоловіка хороша і добра людина, просто не склалося в неї життя з чоловіком. У житті трапляється.
Тоді було ухвалено рішення, що в декреті буде мама чоловіка, тим більше на роботі вона могла потрапити під скорочення, якщо залишиться. А сестра чоловіка вийшла на роботу, жити з мамою їй зовсім не хотілося, але поки що доводилося. Уживатись разом було дуже складно. Вона сама визнавала, що з матір’ю їй важко під одним дахом.
А потім мій чоловік занедужав. Ми ще не повернули те, що брали в банку, а тут таке. Як не крути, а виходу не було – мусила я їхати на заробітки. Добре, що в Португалії моя мама працювала, то я мала до кого податись.
Чоловік швидко пішов на поправку, але спинятись на досягнутому не можна було. Потрібна була тривала і досить таки дорога реабілітація. Я за кордоном уже третій рік була, а коли приїздила, то ясно бачила, що Олексію краще ставало.
Доброю новиною для мене стало те, що сестра чоловіка спромоглася оформити кредит і взяла собі однокімнатну квартиру і залишила батьківський будинок.
Я не уявляла, як вона так примудряється на собі все тягнути. І дитина і кредит і робота і підробіток. Я її дуже поважала і шкодувала, ще й передачі кілька разів передавала для неї і дитини, аби підтримати і порадувати.
Як же гірко я помилялась у них всіх.
Сестра чоловіка сама випадково бовкнула зайве. Я з нею розмовляла а вона каже що чекає вже шостого числа, аби гроші отримати і заплатити черговий внесок.
Я тоді повз вуха ці слова пропустила, а потім якось аж прозріла. Шостого числа я щомісяця передаю чоловіку фіксовану суму.
Для мене новина була, як сніг на голову. Ми ж начебто чоловіка на ноги ставимо. Як же так виходить? І скільки він їй віддає цікаво?
Набрала чоловіка і запитала чому він мені одразу правду не сказав. Заявила, що більше не буду судна із-під чужої жінки виносити і повертаюсь додому.
Уявіть, чоловік мій дуже образився, не розуміючи моїх докорів. Мовляв, він ще не здорповий і якщо я повернусь, то на його реабілітації можна буде поставити хреста. А те, що він сестрі допомагав, то лиш на власні зекономлені кошти.
А нічого, що я ті кошти вислала? Економив він…
Свекруха тут же подзвонила і сказала, що я надто неправильно усе зрозуміла. Більш того, що не маю права втручатися у стосунки сестри та брата. Ще й докоряти почала, що нас є квартира, а бідній дівчинці треба вирішувати житлове питання. А якщо брат і перекидав пару сотень євро, то то й не гроші зовсім.
Я твердо вирішила повертатись і вже. навіть квитки придбала, але зараз дуже сумніваюсь, чи не роблю велику помилку.
Може просто передавати менше, але все ж почекати, поки чоловік одужає? Чи все ж повернутись і хай тепер сестра його на ноги ставить?
Як бути? Не хочу помилитись через образу.
15,05,2023
Головна картинка ілюстративна.