«Пробачила б, то була б зараз одружена!», – ось так приблизно реагували всі на мою історію, ба більше того, вони додавали: «А що ти натомість отримала?». І знаєте що? Мені здається, що я б не змогла їм пояснити, що саме я отримала взамін, адже не поясниш людині те, чого вона не хоче розуміти.
Мої стосунки з Василем були наче ті гойдалки – то він мене кидає, то до мене вертається. Ми так зустрічалися п’ять років, поки я вчилася, але вже по закінченню навчання, батьки почали вимагати аби я влаштувала своє життя, бо вони мене підтримувати не будуть.
Мамі Василь дуже подобався, вона казала, що він схожий чимось на тата в молодості, що діти будуть гарні, а там якось буде.
Але якось я застала Василя в такій ситуації, що вже неможливо було сказати, що очі мене підводять.
Він це пояснював тим, що це не серйозно, а мене він любить, але я вже не хотіла чути такі виправдання.
Поїхала не до батьків, а до найкращої подруги в село. Вона була одружена і у неї була маленька дитина.
– Не знаю чи й поговоримо, він так вередує, – казала подруга, гойдаючи дитя.
Але тут прийшов її чоловік і взяв дитину на руки, далі мама зайшла і змінила його, далі батько, далі бабуся, дідусь. Вірі ввесь час хтось допомагав і не вимагав одразу віддати допомогу.
Я побачила, як чоловік ставиться до неї, у нас з Василем і близько не було такої теплоти і ніжності. І я захотіла ось таких стосунків, аби до мене ставились по-іншому.
Стосунки з Василем я не продовжила, але далі мала вислухати, що я з себе корчу, адже я не якась там красуня і такі чоловіки не так часто зустрічаються.
Трохи батьки притихли, коли я зустріла іншого хлопця, але з ним у мене не склалося, а Василь якраз женився.
Тоді мама й вирішила мені нагадати, ким би я була – одруженою жінкою, а не самотньою. І вона ввесь час це повторювала, хоч бери й додому не приходь, що жінка має вийти заміж, бо інакше що?
Бувало, що я трималася за такі ж стосунки, як з Василем, лиш би мама мною пишалася, бувало, що зустрічала гідного чоловіка, але не складалося. Такі у мене в житті були гойдалки і вони б не припинилися, якби я не стала рідше бачитися з мамою. Її бажання зробити моє життя щасливим вилазило боком мені.
І лише в такій спокійній атмосфері, де я сама вирішувала чи мені подобається чоловік і його відношення до мене, тільки тоді я змогла довіритися собі і йому.
На весіллі мама була дуже рада, але не проминула сказати, що якби я слухала її, то вийшла б заміж в двадцять два, а не в тридцять два, що вже пізно й дітей мати, що треба з цим поспішати, що чоловік має одразу після весілля поїхати на заробітки, років так на п’ять аби заробити на квартиру для дитини, на машину для дитини аби бути, як усі.
І з цього я роблю висновки, що ще рано мені зближуватися з мамою, рано впускати її в моє нове життя, бо вона не може дати іншому жити так, як хоче він. Я так пояснюю таку її поведінку, а ви б як вчинили на моєму місці?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
