Ніщо не віщувало біди, поки моя Олеся не закохалася. До того була така, як усі дівчатка її віку – бігала на гуртки, малювала і звіряла мені всі секрети.
А потім раптом закохалася в старшокласника.
Я тільки милувалася тим, що моя донька дорослішає і у неї справжнє почуття. Але я не думала, що воно з безневинного юнацького перетвориться на таке…
Всі зошити Олеся списала його ім’ям, сердечками і віршами, вона мені казала, що вийде заміж тільки за нього і ні за кого більше.
А я навіть не звертала увагу, що то за хлопець…
Не дивно, що моя донька вступила на той же факультет, що й її коханий Вадим.
А одного дня вона прийшла і сказала, що вона при надії і виходить заміж за Вадима.
– Доню, як же так… А закінчити навчання?, – питала я її.
– Мамо, навіщо мені той дурний інститут, коли у мене є Вадим?
На сватанні, яке було схоже на поминки, я вперше побачила Вадима і сахнулася – типовий гульвіса, без тіні якоїсь прихильності до моєї доньки!
Серце мені стиснулося… Бідна моя дитина – вона так його кохає, а йому й байдуже…
На весіллі моя доня сяяла від щастя, а Вадим спав за столом. Вона гладила його руку і не відходила від нього.
Жили вони в квартирі Вадимової бабусі, але щастя тривало не довго. Той не вертався інколи додому ночувати, зникав на тиждень і два… Зовсім не цікавився як почувається Олеся.
А вона й раденька. Розумієте?
Головне, що вертається…
На світ з’явилася онучка і Олеся була певна, що тепер Вадим нікуди не дінеться, але навпаки, тепер чоловік єдиним приводом, чому він йде, казав на маленьку:
– Що ти за мати? Не можеш дитину заспокоїти? Тут неможливо й хвилини пробути.
Тоді він вперше зібрав речі і Олеся зрозуміла, що все надто серйозно. Вона прийшла до мене і спитала чи не віддати дитину на усиновлення, щоб Вадим вернувся.
Мені волосся заворушилося на голові, коли я зрозуміла, що вона це каже абсолютно виважено і вдумливо.
Віддати дитину, бо вона заважає Вадимові.
Я тоді вперше пішла до Вадимових батьків, ні, не сваритися, а благати про допомогу.
– Я знаю, що Вадим не хоче з нею жити, але я вас прошу, щоб Ілонка мала хоч рік і тоді я її заберу.
Я стояла на коліна… Свати поговорили з Вадимом і він вернувся…
Щастю Олесі не було меж…
– Він завжди вертатиметься, бо любить мене!, – казала вона мені, – А ти говориш, щоб я його забула.
Ілонці виповнилося рік, але Вадим ще був з ними. Олеся більше не хотіла дітей, щоб ними не відвадити Вадима, що мене несказанно тішило.
Я часто брала онучку до себе, але дитина хотіла до мами, плакала…
Потім Вадим знову когось собі знайшов і його не було років п’ять. Ні його, ні допомоги на дитину.
Олеся влаштувалася на курси манікюру і так заробляла, бо освіти у неї не було. Але я вам скажу, що вона мала добрі гроші зі своєї роботи. Все їх складала, щоб коли Вадим вернеться витратити на нього.
– От Вадим вернеться і я покажу йому, що зі мною все найкраще!
Що Ілона була, що ні, їй було байдуже. Вона їй в очі говорила, що та зруйнувала її шлюб.
Виросла моя онучка і так само рано закохалася, і так само рано привела на світ донечку Надійку.
– Тепер я маму розумію, – каже вона, – діти просто не дають жити! Тепер Ігор гуляє з Вірою, а я маю сидіти з дитиною! Нащо вона мені треба?
Я ніколи не думала, що моя онучка, яка виросла в такій материній нелюбові, сама ж стане такою. Вона ж це на своїй шкірі відчула, то чого чинить так само? Я тільки молю Бога аби дав мені сили виховати і правнучку.
Фото Ярослава Романюка.