На заробітки я їхала тільки заради того, аби донці старшій із квартирою допомогти. Вони із чоловіком у гуртожитку сімейного типу з двома дітками тіснились, а перспектив ніяких. Кредитів ми брати не хотіли, тож гроші я складала на купку усі.
Лиш доньці меншій на одяг і їжу мамі в село передавала, а так, жила заощаджуючи. Коли ж необхідна сума була зібрана і я додому вже зібралась мене менша донька набрала із запитанням.
Між моїми дівчатами велика різниця у віці. Чоловік мій мав певну недугу, тож ніяк не хотів зважуватись на другу дитину. Лиш коли старшій нашій двадцять виповнилось. а я уже лиш онуків чекала, на світ моя менша донечка з’явилась неочікувано.
Мені тоді саме сорок виповнилось, вік, зрозуміло, був поважний, але ми із чоловіком дуже раділи появі Маринки. Обоє хотіли діток, не спам’ятались, як виросла старша, а тут таке чудо.
Шкода, що Микола мій не дожив і до першого дня народження донечки. Все ж, недуга таки його забрала.
Залишилась я сама із малою Маринкою на руках і старшою донькою студенткою. Розуміла, що опускати руки права не маю, тож мов та жаба у молоці вигрібала, як могла. Добре, що старша донечка моя розумничка. Змогла із контракту на державне потрапити, підробляла. тож мені із цим було легше.
Чим могла із села, тим їй і допомагала. Заощадження що ми із чоловіком мали швидко розтанули і стало геть скрутно. А тут і старша заміж вийшла, один за одним онуки у мене з’явились. тож коли Маринці моїй виповнилось п’ять, я була вже двічі бабусею.
Росла моя доня. росли онуки. Дуже важка ситуація була матеріальна і в мене і доньки старшої. Я то працювала, але що тих чотири тисячі? зранку отримала а ввечері вже й знову на позички йти можна. та й донька у тому гуртожитку вже вовком вила. Ще якби сусіди нормальні, так ще жити можна, а у неї така пара молода, що тихо лиш коли сплять. А то у них гості, а то з’ясовування стосунків. Як так жити і діток ростити?
Ну от і вирішила я за кордон податись. Мариночку лишила мамі своїй а сама поїхала у світи на квартиру доньці і навчання Маринці заробити. Усі ці роки лиш на речі для Маринки і харчування мамі гроші передавала. Заощаджувала на всьому, адже складала копійку до копійки.
А оце на весні переглянула оголошення, підрахувала і зрозуміла, що можу таки й додому їхати. Донька тим паче старша квартиру винаймає вже, то господиня готова її їм продати. Дуже хороший район і дути там у школу ходять. Тож, ніби як, усе складається прекрасно.
Повідомила я мамусвою, що повертатимусь, доньці старшій сказала, аби вона вже домовлялась, аж тут одного дня до мене менша, Маринка зателефонувала. Їй зараз п’ятнадцять, дуже розумна і наполеглива дитина. Самотужки вчить дві мови, хоче стати лікарем, я нею дуже пишаюсь.
Так от, набрала мене Мариночка і запитує, а чого я старшу свою доньку більше люблю і чим вона мені не вгодила. Я й сіла. Питаю у дитини своє з чого то вона узяла.
— А як так, мама, що ти сестрі квартиру придбаєш, а мені ні. Я що, тобі не дитина? Чи заміж не виду, чи мені не треба того ж що старшій?
Я одразу ж Мариночці усю історію розповідати почала, щось пояснювати, але вона мене слухати не стала. Сказала, що виходить по всьому що вона обділена а старша донька матиме все.
Ох! Тепер я не знаю. що ж мені робити. Ніби як обіцяла квартиру старшій, вона там уже й домовилась про все, а про молодшу і справді якось не подумала. Та й вона мала була, якось не про квартири для неї зароблялось.
Старша донька тепер не розмовляє із молодшою, бо через неї вона собі дім омріяний придбати не може, а менша ображена на мене, бо я лиш про старшу сестру її думаю. І обоє вони тепер очікують від мене на відповідь. Кожна права по-своєму, от тільки я не знаю, як вчинити.
Прошу вашої поради, як мені зробити правильно. Як вчинити, аби дівчата між собою помирились і моя сім’я була щасливою?
01,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
