Наречена сяяла красою у білій сукні і невагомій фаті. Гості вже збирались, аж тут заплакана молода нічого не пояснюючи попросила усіх розійтись. До РАЦСу діло так і не дійшло, хоча наречений таки з’явився.
Зі сторони це здається таким кумедним і смішним, шкода тільки мені не до веселощів. Мій наречений не прийшов на власне весілля. Він просто надіслав смс: «Я не можу, давай без цього». Без цього? Ми три місяці готувалися: весільна сукня, костюм, ресторан, гості. А він тільки напередодні церемонії зрозумів, що не може? У мене немає просто слів. Тільки найсумніше те, що я його люблю. І він любить мене. Але як він міг?
Ми зустрічалися вже четвертий рік. Під час святкування нового року я очікувала пропозиції від мого хлопця, але він її так і не зробив. Потім я почала натякати. Реакції не було. І нарешті я безпосередньо запитала, чи одружиться він на мені? Тоді він розповів, що всі його одружені друзі нещасні. Вони всі як один переконують його не одружуватися. Річ у тім, що після штампу в паспорті любов випаровується, і побут руйнує стосунки. Ось тоді-то я і зрозуміла, звідки ростуть корені – друзі. На мої доводи, що ми з ним вже два роки живемо разом і побут нічого не зруйнував, він не реагував. Але при цьому сказав, що друзям видніше, адже вони через це пройшли.
Так я зрозуміла, що не бачити мені каблучки і потрібно діяти. Я дивилась за собою, зустрічала його з роботи красива і щаслива в чистій квартирі і з готовою вечерею. Я намагалася показати, що я не така, як дружини його друзів і одруження цього не зруйнує. Але план не спрацював. І тоді в хід пішла жіноча хитрість і сльози. Одного разу мій чоловік застав мене ридаючою над журналом. Я розіграла спектакль: як шкода, що мені ніколи не одягнути такого красивого весільного плаття. Але мій коханий порадив мені піти в весільний салон і приміряти вбрання нареченої. Збити оскому. Ну, просто непробивний.
Залишався останній шанс. Я завела розмову про дітей. Виявилося, що він дуже хоче дітей. Але я твердо сказала, що діти повинні народжуватися тільки в шлюбі. І ніяк інакше. Це справило належний ефект і через місяць він зробив мені пропозицію. Коли ми гуляли з друзями, вони все жартували, що він ще пошкодує про своє рішення. Я була зла на них, мій хлопець і так боявся шлюбу, а тут ще й вони. Тому я готувалася до весілля дуже швидко, поки він не передумав.
Як і годиться ніч перед одруженням ми провели окремо. Я поїхала до мами ночувати. Даремно … Тому що вранці, коли я стояла в білій сукні та фаті перед дзеркалом, то отримала це злощасне смс. Я намагалася йому зателефонувати і поговорити, але він не брав трубку. Я написала йому відповідь, що переживати це нормально. Що разом ми пройдемо через це, а він відповів, що не приїде за мною і в ЗАГС не піде. Мені довелося всіх обдзвонювати і говорити, що весілля не буде.
Того вечора, сидячи вдома в білій сукні я пила і плакала. Мені здавалося, що моє життя скінчилося. Мама і подружка як могли, заспокоювали мене. Не знаю, як їм вдалося мене роздягнути і укласти спати, але прокинулася я вранці без весільного вбрання.
В цей же день він прийшов. Мій наречений, що втік з весілля, стояв переді мною на колінах і благав його пробачити. Говорив, що не хоче одружуватися, але любить мене і просить, щоб все було як раніше. Я, звичайно, його прогнала. Але я люблю його. Зараз я злюся і бачити його хочу, але чи готова розлучитися з ним? Чи варто мені взагалі прощати його після такого? І чи зможемо ми жити разом як раніше, не дивлячись на те, що він покинув мене в день власного весілля.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
