Справа в тому, що у мене подруг не було від слова зовсім, адже моїм єдиним світом і пріоритетом завжди був чоловік і діти.
Я не мала коли бесідувати в кафе чи ходити в гості, бо були малі діти і чоловік у мене любив чистоту та домашню їжу.
Свої недільні дні я проводила в готуванні улюбленої страви чоловіка – печінкового тортику, я пекла ті безкінечні млинці і перемащувала, пекла і перемащувала.
Діти росли і потребували все більшої і більшої уваги, бо ж і уроки треба зробити з ними та й чоловік не відставав – йому теж треба час приділити.
Я викроювала кілька годин для себе на стрижку і манікюр два рази в місяць.
А потім дітям я різко стала не потрібна, з’явилися у них свої секрети і авторитети. Далі поїхали вчитися і вже й телефонують рідко.
На диво, чоловік теж почав від мене віддалятися і я залишилася сама. Єдиним лишався ритуал, що я чоловіка зустрічаю з роботи біля дверей, питаю, як пройшов його день, вішаю пальто, забираю шапку.
І ось в цей період у мене й з’явилася подруга – сусідка по сходовій клітці.
Інна була моєю протилежністю – звертала увагу лише на себе і говорила лише про себе, я захоплювалася її вмінням не попускати нікому і не давати собі сісти на голову.
– Мій чоловік вирішив, що буде мною командувати, але вже ні – розповідала вона, – Я сказала, що або буде по-моєму, або не буде ніяк. І вона його покинула та переїхала до маминої квартири.
Зайшла позичити солі, а в руках тримала келихи.
– Хочу познайомитися тут з усіма, – сказала мені.
От я й почала її запрошувати до себе, бо окрім келихів Інна не мала нічого і їсти готувати не любила.
– Яке у тебе все смачне, – говорила вона, наминаючи вечерю, – я не маю такого терпіння до кулінарії.
Зате вона мала терпіння до чоловіків і крутила ними то туди, то сюди. Якщо чесно, то я дивувалася, звідки на неї такий попит, якщо вона мого віку?
Але Інна так детально розповідала про все, що не вірити їй було неможливо. В той же час, була річ, яка мене в нашій дружбі засмучувала – Михайло не міг її терпіти.
– Знову ти просто підігріла вчорашнє замість повноцінної вечері! Знову вона була тут і тобі заважала? Я прошу елементарне – трохи уваги і поваги до себе, не вже це так важко. Або, коли він заставав Інну у нас, то говорив вголос:
– Це я не можу знову спокійно піти на кухню і повечеряти, бо мені в рота заглядатимуть? Я можу в своїй квартирі почуватися зручно чи це тільки твої подруги мають таке право.
Я перепрошувала перед Інною, але вона не залишалася в боргу і казала Михайлові:
– Смачного!
Потім я з чоловіком вела перепалку. Чого він мою єдину подругу виганяє.
– Вона сидить у нас цілими днями! Та я спокійно не можу нічого зробити аби її не було поруч, навіть в ванну сходити, то треба стукати, бо вона там!
Я намагалася якось їх помирити, але все було марно.
Якось я поїхала на роботу в нервах, бо чоловік з самого ранку почав казати, що подруга в мене весь час забирає, який я маю витрачати бодай на себе:
– Ти подивися, як ти виглядаєш, а сама сидиш і вуха розвісила перед Інною, замість того, щоб себе привести до ладу!
Я вискочила з квартири і тільки на роботі здогадалася, що не взяла папку з документами! Вирішила тихенько зайти в квартиру, щоб не дратувати чоловіка і почула сміх Інни.
Я зайшла в спальню…
– То ви отаку переді мною комедію грали? Молодці. Чудові актори.
Тепер у мене немає жодної подруги і все у мене добре. Напевно, я просто не розбираюся ні в подругах, ні в чоловіках.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
