fbpx

Нас буде дев’ятеро, – рахує подруга, – На кожного по три ложки салату вистачить. Голубців роби двадцять штук. Більше ніж по два ніхто не з’їсть, – діловито продовжує складати меню

З Оленою ми познайомилися, коли вступили до інституту. Дівчиною вона була веселою і компанійською. Зізнаюся чесно, що мені з нею було легко, навіть у найскладніші часи. А період мого студентства припав на 90-ті роки, коли з грошима та продуктами було не так просто. Напевно, не помилюся, якщо скажу, що студентські роки багато хто згадує як найкращий, душевний період свого життя.

Я закінчила інститут, вийшла заміж. З Оленою ми стосунки не підтримували, оскільки на той момент мобільних телефонів не було, а стаціонарний був лише у вахтера. Звичайно, я згадувала подругу, але тоді були й інші справи, життя, можна сказати, вирувало.

За п’ять років ми випадково зустрілися. Я була дуже рада, та й Оленка теж. Ми обнялися, обмінялися контактами та почали спілкуватися так само часто, як і раніше. У Олени теж була своя сім’я. Вона проживала у маленькій двокімнатній квартирі разом із свекрухою та чоловіком. Квартира була і справді настільки мала, що навіть моя однокімнатна здавалася більше, можливо, за рахунок великої кухні та коридору.

Наближався день народження подруги, і вона попросила мене зробити їй ласку – відзначити свято у мене вдома. Я навіть не чекала такого, тому не знайшла слів для відмови. Та й молоді ми всі були. Чому б і не зробити подрузі ласку, тим паче, більшість її друзів я знала добре.

А даремно, про це я потім дуже пошкодувала. І цей день народження став для мене хорошим уроком на все життя. Почалося з того, що подруга почала вираховувати кількість гостей та салатів. За її мірками кожен мав з’їсти не більше трьох ложок. Не знаю, як вона все те вираховувала. Або грошей у Олени не було або просто вона була такою ощадливою людиною.

Мені б відмовитись уже на цьому етапі, так ні, я наївна ніяк не хотіла думати про людину щось недобре. Всіх тоді по собі міряла.

Напередодні свята подруга прибігла ледь не плачучи. У неї виявились термінові справи і вона просила мене підготувати “хоч щось” на завтра. Сама вона повинна була прийти увечері і готувати на рівні зі мною далі. Але з’явилась вона у день свого народження об одинадцятій ранку. Зробила інспекцію приготованого мною і стала готувати те, що залишилось.

“Концерт” почався коли всі сіли до столу.

— Вибачте, – видає подруга, – Цього року у мене все скромно. Часу приготувати щось не було, оце на швидку руку що приготувала, те і є. Прошу.

Я подивилась на неї пильно. З усього святкового столу вона максимум олів’є зробила. Я вчора цілий день біля плити простояла. Млинці з м’ясом, голубці, котлети, м’ясні палички, рибу в клярі і фаршировану, та я ввесь стіл приготувала. І так, я й досі ці страви готую на святковий стіл і “скромним” його не називають ніколи.

Те свято я на все життя запам’ятала. Гості розійшлись, а Оленка попрямувала на кухню. Я подумала, що вона хоче посуд мити стати, але ні. Зібрала залишки їжі, навіть недоїдки зх тарілок з собою забрала. Чмокнула мене у щічку, сказала голосно “дякую₴ і все.

Після того наше спілкування зійшло нанівець. Оленка ніби як забула про моє існування. Досі не розумію чому, але урок засвоїла назавжди. Друзі у мене є і багато, але далі ніж на витягнуту руку я до своєї родини нікого не підпускаю. Так простіше і без розчарувань.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page