– Мамо, це ти її так виховала!, – говорила моя мати, – Ти подивися на неї, як вона одягається, як вона думає і як поводиться! Вона наче з іншого століття!
– То треба було виховувати самій, а не бігти за чоловіком!, – відказувала бабуся.
І вони обоє мали рацію. Мама й справді обрала не мене, а шанс на нове життя, а батько мій рідний навіть чути не давався. Ні, я матір давно пробачила. Бо мені було неприємно жити у її нового чоловіка, він був непривітним, набундюченим, мама не приділяла мені уваги, а крутилася навколо нього. Хіба вона була мені в той період мамою? А, коли я пішла в школу, то не дуже добре вчилася і вона ніяк мені не допомагала з навчанням, навпаки, казала, що я маю все сама зрозуміти. Коли у неї з’явився на світ Сергійко, то тоді бабуся мене й забрала до себе остаточно.
Знаєте, я люблю свого братика, він справді єдина людина, яка мене любила в тій родині щиро. Але мама сильно промахнулася, вважаючи, що спільна дитина прихилить якось чоловіка. Через десять років він її покинув і вона вернулася жити до нас з бабусею.
Бабуся мене виховувала ще за тими шаблонами, коли дівчинка має себе готувати до заміжжя. я мала вміти готувати, відпирати найскладніші плями. Але найголовніше, берегти себе для чоловіка.
– Як тільки ти дозволиш собі зайве з чоловіком, люба, то все, поголос про тебе піде і більше ніякий гідний хлопець тебе заміж не візьме.
Знаєте, я дивуюся, як в цієї жінки не вийшло виховати в такому дусі маму.
І ось мені тридцять п’ять, я живу з бабусею, брат живе окремо і мама теж живе з третім чоловіком. У кожної з них якісь клопоти і претензії до долі, але всі одностайні в тому, що мені найбільше не пощастило.
Але я люблю приходити в свого дому і знаю, що мене там чекає моя бабуся, яка вже щось приготує смачне, буде переказувати перипетії з чергового серіалу, далі буде мене запевняти, що ще знайдеться й на мене купець і у мене цілком може бути таке кохання.
Я ляжу спати в своїй улюбленій піжамі в зручному ліжку без жодного клопоту, як то де дістати гроші для дітей, як їх вивчити і дати в житі старт, не думаю чому чоловік охолов до мене чи як йому сказати, що він мало заробляє і треба йому прагнути більшого… Не треба перед ним придурюватися, запопадливо подавати страви, сідати на дієти, щоб йому подобатися…
Знаєте, світ так розкрив свої горизонти, що жінка тепер може не лише виходити заміж і приводити на світ дітей, то навіщо всіх впихати в ці рамки? Навіть Ісус казав, що хто хоче женитися, то хай жениться, а хто не хоче, то так хай і буде. Але от ми вже живемо понад дві тисячі років після нього і все ще не даємо жінці свобідної волі і так поблажливо дивимося, що от упустили щось у вихованні, недопояснили, тому ось так буде все життя самотньою. Так, самотньою і щасливою, просто не так, як те собі більшість уявляє.
Може у мене й не великий досвід, але будучи донькою двох батьків, які й бачити мене не хотіли, я вважаю, що таки краще тим чоловікам, які не хочуть серйозних стосунків таки їх не мати. А жінкам варто розкрити секрет – чоловіків дітьми не втримуєш. А ще більшим є секрет, що можна жити й без чоловіка, маючи освіту і роботу і варто цього вчити своїх доньок.
Це мої думки, хоч я й можу помилятися, але якщо так, то наведіть аргументи, дуже прошу.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
