fbpx
Історії з життя
Наступного тижня ми прийшли на гостину. Свекруха нас зустріла привітно, Жанна їй малюнок простягнула. Та поглянула і скривилась

Маю дочку, їй 5 років. Незважаючи на те, що художніх навичок та талантів у Жанни немає жодних, але вона просто дуже любить малювати. У нас навіть у будинку є спеціальна стіна, на яку ми вішаємо усі шедеври доньки. І нехай вони далекі від ідеалу, але ж дитина старалася. Є і мій портрет і моєї мами, вона зобразила і нашу родину. А он той квадратик з поворозочкою, то наш кіт.

Прийшла до нас у гості свекруха. Почала розглядати стіну з шедеврами Жанни і обурено запитала, як так, що немає її портрету. Дитина без задньої думки і відповіла їй.

– Ну, я ж тебе не пам’ятаю добре, щоб малювати.

Так, не пам’ятає, бо свекруха рідко до нас приходить. Рівно три рази на рік дитина бачить бабусю по батькові. Моя мама для того, щоб я змогла піти на роботу, вийшла на пенсію. І майже щодня сидить із онукою. Не дивно, що її портрет Жанна намалювала.

Але для свекрухи це не виявилося аргументом.

– Не приходжу, бо мені тут не всі раді. – поглянула вона красномовно у мій бік, – Так ти мене намалюй і на день народження наступного тижня портрет подаруєш. Зможеш?

– Добре. — відповіла Жанна і сказала, що думатиме над образом бабусі.

Насправді я ніколи не була проти того, щоб свекруха до нас приходила. Це вона мене не сприймала від самого початку нашого шлюбу. Просто через те, що вважала, що її син гідний кращого. Адже дочка її вийшла заміж за багатого чоловіка, який утримує її та дарує свекрусі дорогі подарунки. Ну а Віталік узяв за дружину мене — дівчину, яка не мала ні квартири, ні машини. Тільки вища освіта та любов до нього. Мені завжди здавалося, що цього достатньо. Але на думку свекрухи — краще б він одружився з якоюсь багатою мадам і йому б не довелося працювати, щоб виплатити кредит за квартиру.

Наступного тижня ми прийшли на гостину. Свекруха нас зустріла привітно, Жанна їй малюнок простягнула. Та поглянула і скривилась.

— Це що таке, – запитала ц малої, – Тут все криве і на мене не схоже. е мама тобі сказала от таке подарувати?

Жанна в сльози я вивела дитину на коридор втішати. Чую, чоловік захищає доньку. Пояснює, що їй п’ять і вона не художник. Про схожість мови бути не може. Розповів, як старанно та виводила літери привітання і скільки вложила душі у той малюнок.

— Ти сам його хоч бачив? Вважаєш нормальним з таким приходити і вручати. Як маму твоєї дружини, так мала гарною намалювала, а я в неї бачив яка?

Ми на свято так і не потрапили – пішли додому. Тепер я вмовляю дитину знову сісти за малюання, але та не хоче – певна, що малює не гарно.

От як так можна, поясніть. І як мені тепер дитину переконати, що бабуся була не права?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page