Де ще можна почути стільки романтичних історій, як не на курорті. Ось і ця – не виняток. Ми з одеситкою Наталею разом відпочивали у Трускавці. Кімнати були поруч, тож швидко познайомилися і заприятелювали. Як виявилося, вона теж приїхала сюди заради сина. Її Микита був якийсь неговіркий, я б навіть сказала замкнутий. Але коли Наталя з’являлася на людях зі своїм залицяльником, малий дуже емоційно реагував. І як вона не намагалася втихомирити сина, та він не зважав ні на її вмовляння. Бо у нашому санаторії поселився і… його тато.
Наталя засиділася у дівках. Гарна була – кавалери постійно вилися під вікнами батьківської хати. От вона і перебирала. У того тато комбайнер, в іншого мама на фермі працює, у третього є ще купка братів-сестер, а той – геть сирота. Бачила, як у цих сім’ях живуть – скрутно. Не таке собі майбутнє хотіла, не про злидні мріяла, а про шик, квартиру в місті, дорогу машину…
За матеріалами – Вісник.К.
Її батько був майстровитим столяром. Знали його роботу не тільки у селі – двері та меблі приїжджали замовляти клієнти із самої Одеси. Відтак, копієчка плила до їхнього дому. А Наталя у сім’ї одиначка, звикла до статків. То й і командувала залицяльниками: хочу персня такого, сережки ще ліпші. Хлопці не завжди могли виконати такі забаганки. По одному відсіялися, а коли Наталі стукнуло 25 – й зовсім перестали ходити.
Із Сашею її познайомив татів друг – вони якось разом приїздили у село на пікнік з нагоди відкриття спільного бізнесу. Тепер Наталин тато і дядько Іван стали партнерами – відкрили в Одесі свій меблевий салон. Паперова тяганина зайняла кілька місяців. І ось всі документи вже були готові, приміщення орендоване, продавці-консультанти підготовлені (на той час у татовому цеху вже працювало з десяток майстрів). Треба було таке відсвяткувати.
Олександр не дуже сподобався Наталі. Його руде волосся й обсипане ластовинням лице нагадувало мультяшного героя – вона щоразу, коли зустрічалися їхні очі, заходилася сміхом. А от дівчину Сашко вподобав одразу. Став частіше заїжджати в гості начебто у справах до її тата, а тоді відверто почав упадати за нею. Наталя не довго думала, коли через кілька місяців залицянь він запропонував їй вийти за нього заміж – знала, що хлопець має власну квартиру у самісінькому центрі Одеси й добре заробляє, а ще він балував її подарунками. Тож перед Новим роком вони одружилися.
Сімейне життя видалося далеким від омріяного. Саша постійно пропадав на роботі, рідко бував вдома навіть у вихідні. Він дуже хотів собі купити хорошого джипа, тож відкладав на це фактично усі гроші. Швидко змусив Наталю забути про дорогі парфуми та прикраси, вишуканий одяг, вечері в ресторанах. Із королеви, якою почувалася у батьківському домі, вона перетворилася у звичайнісіньку домогосподарку. А тут сталася біда – раптово не стало її тата і Сашкового дядька Івана. Фірму “заклювали” податківці – виявили фінансові неточності і почали тягати Сашу по судах. Усі заощадження, які мав, витратив на адвокатів. Дякувати Богу, не посадили, але для нього життя в той момент, здавалося, закінчилося.
***
Микитка з’явився на світ таким же “сонячним”, як і його тато – ну, дві краплі води: руде волоссячко, блакитні-блакитні очі. Клопоту додалося. Наталі було складно – в хаті ж ні копієчки, Саша десь підробляє на будівництві, малюк ночами спати не дає. Почала і собі шукати заняття, щоб хоч якось відволіктися від домашніх проблем. І знайшла в одній газеті цікаве оголошення: “Шукаю доглядальницю на вихідні для сестри”. Передзвонила. Відповів приємний чоловічий голос. Так дізналася, що в Анатолія є сестра, якій потрібна швидше не доглядальниця, а хороша співбесідниця, подруга. У будні з Анною сидить медсестра, а от на таку роботу у вихідні ніхто не погоджується. Оплату пообіцяв хорошу.
Наталя поговорила про це із Сашею. Чоловік погодився бути із сином у вихідні. І вже наступної суботи вона пішла на роботу.
Анатолій зустрів її дуже радо. Попросив бути з Анною терплячою, більше гуляти на свіжому повітрі, читати їй книги. І одразу дав завдаток – 100 доларів за перший вікенд.
Невдовзі Анатолій почав просити приходити Наталю до Анни і в будні. Та й сам все частіше приєднувався до їхніх прогулянок. Потім запропонував підвозити Нату додому, а одного разу запросив її на дружню вечерю у ресторан. З того дня між ними розпочався роман.
Наталя не кривила душею – у Толику її найперше цікавили гроші. Коли Саша запитав її, звідки у неї нові прикраси – так і відповіла: “Прихильник подарував, ти ж не можеш!” Чоловік більше нічого не питав. Просто зібрав речі, поклав на стіл останні 500 гривень, що заробив за останній тиждень, і зник.
Від Олександра не було жодної звісточки більше року. Та й Наталя не дуже його шукала. Анатолій дарував їй стільки своєї любові, доброти і ласки, що про чоловіка й не згадувала. Невдовзі забрав її із сином до себе в дім. Ніби все було непогано. Єдине засмучувало – Микитка зовсім не сприймав Анатолія.
Цієї весни Толя вирішив зробити Наталі несподіваний подарунок – приніс їй три путівки в Трускавець. Знав, що у Микитки є проблеми. Та й йому хотілося відпочити десь подалі від метушні.
Трускавець зустрів їх рясним дощем. Наташа першою вибігла з машини і повела сина під парасолькою до санаторію. У дверях її ледве перекинув з ніг якийсь рудоволосий чоловік. Він прошмигнув попереду – обличчя його побачити не встигла. Але звернула увагу на його фігуру й дорогий одяг.
– Може, вибачилися б? – крикнула йому вслід.
– Перед тобою, Наташо?
Він оглянувся – і жінка замовкла: перед нею стояв її чоловік Саша. Вишуканий костюм, золоті запонки на рукавах, в руках – дорога мобілка.
– Це твій тато… – тільки й сказала Микитці і заплакала.
Виявилося, що вони по сусідству забронювали кімнати в санаторії. Саша забирав малого спочатку вдень, пізніше малий захотів ночувати з татом. Наташа не боронила. Потім вони почали разом ходити у басейн, щоразу зустрічатися біля бювету… А через кілька днів Наталя зрозуміла, що Анатолій її вже зовсім не цікавить.
Сусідка розквітла на очах. Ми бачилися все рідше. А перед від’їздом Наталя забігла до мене в кімнату, щоб попрощатися.
– Ми вже їдемо.
– Як Толик, не дуже на тебе сердиться?
– Він ще вчора поїхав. Ми повертаємося додому із Сашею. Його новеньким джипом! Знаєш, він прилетів за нами аж з Англії! Працює там на меблевій фабриці, має хорошу посаду, зарплату. Ось, приїхав в Одесу у відпустку, зайшов – а нас нема. Передзвонив моїй мамі – вона й сказала, що збираюся з малим у Трускавець, в який санаторій. Через тиждень Саша має повертатися. Просить, аби ми поїхали туди з ним.
Автор – Світлана РІДНА, Львівська область.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум
