— Наталю, нарешті! – вигукнув чоловік, – Такий шанс буває раз на мільйон років. Я зможу розширити бізнес і якщо все піде добре – вийти на новий рівень. Ми жити станемо, мов олігархи, але зараз потрібно лиш узяти кредит. Сума астрономічна, та ти не переймайся – візьмемо під заставу квартири.
Мій зять займається бізнесом. Він приносить не великий дохід, але на життя їм з донькою вистачає. Я можу сказати, що мій зять досить непогана людина. Він завжди шанобливо ставиться до мене і дуже любить мою дочку. Все робить для неї. Загалом, цілком гідний зять.
Але ось зовсім недавно я дізналася дещо таке, що мене дуже схвилювало. До мене в гості приходила дочка і сказала, що вони вирішили оформити кредит. Вірніше, це було бажання мого зятя! Його справи йшли останнім часом не дуже добре. Не те щоб з’явилися негаразди, але настало певне затишшя. І ось він вирішив зробити невелике капіталовкладення. Так би мовити, трохи розширитися. Але так як власних грошей не вистачало, а позичати нема у кого, зять пішов у банк. Дочка сказала, що він оформить кредит під заставу їхнього житла! Ви уявляєте? Просто неймовірна недалекоглядність!
Якщо чесно, то я ніколи не втручалася в їх з донькою справи. Могла, звичайно, іноді дати невелику пораду, але не більше того. Я вважаю, що це їх особиста справа, і мені не місце в їхній родині. Але зараз я просто обурена! І головне, що моя дочка абсолютно підтримує чоловіка в його рішенні! Не розумію, про що вона думає? Чи ви не хвилюється про своє майбутнє? Що, якщо справа «прогорить», і вони залишаться ні з чим, ще й без житла? Як можна так легковажно ставитися до такого серйозного питання? Я просто не розумію, навіщо вони взагалі вирішили влізти у все це! Адже все більш-менш нормально. Нехай дохід зараз і невеликий, але він є! Що за прагнення знайти пригоду на м’яке місце.
Загалом, я проти такого рішення зятя. Як тільки не намагалася переконати дітей не зв’язуватися з банком, нічого не виходить. Зять уперся і стоїть на своєму! Ніякі мої доводи не діють на нього! Навіть слухати мене не хоче! Каже, що знає, на що йде, і впевнений в успішності справи.
І що потім? Прийдуть до мене і будуть сидіти у мене на антресолях? Будемо жити всі разом на мою пенсію? Ось що за казка? Невже в наш час можна бути аж настільки легковажним?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
