Мої батьки розлучилися, проживши разом 20 років. Мама просто виставила батька, тож він переїхав до мене.
Через кілька місяців тато знайшов собі нову кохану, яка була моєю одноліткою, ще й навчалися ми на одному курсі. Моя вина в тому, що я їх познайомила, хоча навіть не могла подумати, що їх не збентежить величезна різниця у віці.
Коли Лариса прийшла до мене ночувати вперше, одразу ж почала розпитувати, чия це квартира. Я жартома сказала, що квартира татова, адже не хотіла розповідати довгу сімейну історію про те, як я стала власницею цього житла.
Якось Лариса в мене ночувала і приїхав батько. Вони познайомилися, і з того часу подруга почала залишатися у нас частіше. Одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно, і зрозуміла таки, чому Лариса така мені добра подруга стала.
Я викликала тата на кухню і сказала, що це був перший і останній раз. Подальші зустрічі де-інде, але не в моєму домі:
— Наташ, – почула я голос подруги за спиною. – Скажи, а тобі не соромно? Як ти можеш у такому віці і досі з батьками мешкати? Може вже час стати самостійною і випурхнути з батьківського гнізда? Так, любий, – поглянула вона на мого тата.
Випурхнули вони обоє уже через годину з речами. Я видихнула, але то був не кінець історії, бо за рік мій тато з’явився аби обговорити розділ майна. Мовляв, у них з Ларисою дитина і він надумав ділити мою квартиру, адже то було житло його бабусі.
Я довго сміялась. Зрозуміло, що тату нічого не дісталось. Лариса прибігала кілька разів і говорила про те, що я залишаю без даху над головою свого брата.
А я не поступаюсь. Чому я повинна думати про когось. Я на своїй території, мало, що кому заманется, хай свої питання вирішують самі. Я тут до чого?
Головна картинка – pexels.
