Ти не повіриш, що зараз сталося, – випалила Ліля, забігаючи у квартиру до сестри. Та оцінила схвильований вигляд дівчини, кивком відправила її у вітальню, а сама попрямувала на кухню. Спочатку Саша хотіла зробити каву, але, подумавши кілька хвилин, рішуче відкрила холодильник. Здається, напівсухе буде набагато доречнішим у цій ситуації.
Надто вже яскравим був у її пам’яті спогад півторарічної давності. Тоді Ліля теж прийшла до неї в гості, тільки за весь час візиту вона не промовила жодного слова. Дівчина гірко плакала, уткнувшись у надійне плече старшої сестри. Тоді проблема була в хлопцеві. Ліля зустрічалася з Антоном кілька місяців і вже навіть замислювалася про весілля, але хлопець почав до неї прискіпуватися.
— Навіщо перефарбувалась у блондинку? Ти і без того не надто тямуща, а тепер взагалі почнеш ще повільніше думати, — сердився він після відвідування Лілею салону краси. — Що це за недолуга сукня? Негайно зніми, я не буду поряд з тобою йти! — Заявив він, побачивши подаровану мамою сукню. — Запишися в спортзал, скоро в жодну сукню не влізеш!
І так кожного дня. Йому не подобалося все, що робила Ліля, що одягала, з ким дружила. Він хотів контролювати її навіть у дрібницях. Останньою краплею стала вимога зробити пластику, бо інакше Антон її покине, а собі знайде іншу, «красиву» дівчину.
Лілі було важко, Лілі було прикро, Лілі було дивно. Добре, що їй вистачило сил звернутися по допомогу до сестри, і дівчина все ж таки змогла вирватися з тих далеко неідеальних «стосунків».
Півроку вона була схожа на тінь колишньої себе, сильно схудла, хоча в неї і раніше була дуже струнка фігура. Перестала спілкуватися з друзями, взяла академічну відпустку в інституті, а потім взагалі покинула навчання.
Саша відвезла сестру до рідного міста, де жила їхня сім’я, турбота та увага якої змогли повернути колишню веселу та товариську Лілю.
І ось сьогодні вона знову сама не своя! Що ж сталося?
— Та ти не хвилюйся, — помітивши тривогу сестри, поспішила заспокоїти її Ліля. — Все гаразд, все просто чудово! — Потім помітила в руках Саші пляшку і задоволено посміхнулася. — Це теж знадобиться! Відзначимо одну дуже важливу для мене подію.
— Розповідай, — видихнула з полегшенням Саша, простягаючи сестрі келих.
— Знаєш, я думала, що більше ніколи не зможу розлюбити Антона, що проблема в мені. Не перебивай, будь ласка! – жестом вона зупинила Сашу, яка хотіла щось сказати. — Я була не в собі, і не заперечую цього! Але сьогодні я зрештою зрозуміла, що він для мене більше нічого не означає.
— Ти познайомилася з кимось? І він тобі сподобався?
– Краще! — Розсміялася Ліля. – Я зустріла Антона. Ми з подругами обідали у кафе, він підійшов до нас і ти тільки уяви! Він не впізнав мене! Почав загравати, називати «чарівною незнайомкою». Я мало не впала зі сміху, дівчата на мене так дивно дивилися. Потім я, звичайно, їм усе пояснила. – Ліля вперше за півтора роки була по-справжньому щасливою. — Однак найважливішим є те, що мені було абсолютно байдуже на нього! Давай за це!
Сестри сміялися, Саша на радощах аж заплакала.
А Антон був вражений, адже його висміяла абсолютно незнайома дівчина. І при цьому, дуже симпатична. А найприкріше, це бачили друзі хлопця, які ще не раз пригадають йому, як він осоромився.
Фото ілюстративне.
