Навіть у найсумніших думках я уявити б не змогла, що моє щасливе життя так зміниться за одну мить. Мій коханий чоловік Антон завжди був надійною опорою та другом, найкращим батьком для нашої маленької донечки Олесі. Але одного дня все враз обірвалося. Злива, слизький асфальт і … звук «Швидкої».
Ми з Олесею залишилися з мамою чоловіка в її невеличкій квартирі, де дотепер так дружно й щасливо проживали. Коли свекрусі сповнилося п’ятдесят п’ять, вона пішла на пенсію, щоб доглядати Олесю, коли я піду на роботу. Вона давно залишилась вдовою, всю свою любов і турботу віддавала єдиному сину. За нею почав упадати її ровесник, також удівець, який залишив квартиру доньці, але вона не хотіла приводити його в нашу квартиру. Ми з Антоном вмовляли її прийняти чоловіка, але Людмилу Вікторівну хвилювала тільки улюблена внучка. Та ми розуміли: якщо б вона залишилась сама у квартирі, то, можливо, поєднала свою долю з цим добрим чоловіком.
Наші мрії про власне житло й другу дитину здавалися такими близькими. Хоч я небагато заробляла продавчинею в продуктовій крамниці, але Антон, очоливши СТО, став заробляти більше, і ми надіялися років за п’ять назбирати на власну квартиру. Та не тільки мрії залишилися нездійсненними, а ще й на мене одночасно звалилася купа проблем.
Власник крамниці, де я працювала, почав звинувачувати мене в недостачі товарів. Заледве вблагала його знімати протягом кількох місяців частину з і так невисокої зарплати, хоч не відчувала себе винною. Просто не було сил щось доводити, до того ж боялася втратити роботу.
Ще й з банку, як грім із ясного неба, прийшов лист про заборгованість із кредиту, про який я навіть уявлення не мала. Усе звалилося одночасно. Я ледве трималася, аби не зламатися заради Олесі та свекрухи. Два тижні тому під час прощання, здавалося, нічого гіршого вже бути не може. Так, ні, на тобі, жінко, ще й борги, з моєю роботою в магазині повернути такі суми просто нереально. Хоч банк ішов мені назустріч у зв’язку із втратою їхнього позичальника, та й виплатити залишилося третину, все ж запропонована ними сума без відсотків була для мене непідйомною. Всі заощадження чоловіка із платіжної картки зникли.
Я вирішила розпитати найкращого друга Антона, сподіваючись, що йому щось відомо про мету кредиту. Свекруха попереджала, що Валера не такий вже й найкращий, адже вони з Антоном посварилися через якийсь борг. Але я хотіла все з’ясувати сама.
Валера сказав мені те, що вкрай розбило моє серце: це позика на купівлю квартири, а він був поручником.
Коли ж дізнався, що Антон придбав житло для своєї коханки, вони посварилися. Я відчула, як земля йде з-під ніг.
Валера запропонував на правах друга свою допомогу — переоформити кредит на нього.
– Тобто я тепер повертатиму гроші тобі? А який сенс?
– Та не потрібні мені ці гроші, – запевняв Валерій.
Я в глибині душі відчувала тривогу. Свекрушині слова не йшли з думки.
Вдома я нарешті знайшла в собі сили переглянути речі свого чоловіка та його документи, знайшла договір із банком, ключі від чужої квартири й номер телефону. Набравши його, я почула голос незнайомої жінки.
Виявилося, що це колишня власниця квартири, яку Антон придбав. Почувши, що сталося, вона назвала адресу, за якою мені потрібно приїхати. Та я не відважувалася. «А з чим чи з ким мені доведеться там зустрітися»?
Наступного дня в крамницю завітав неочікуваний покупець – Валера. Він залишив мені документи, згідно яких хотів переоформити кредит на себе. Мені потрібно було тільки щось там підписати і, як сказав Валера, забути про борг, як про страшний сон. Та я сказала, що подумаю, бо мені не хочеться перекладати проблеми з хворої голови на здорову, віднесла документи в підсобку і поклала на стіл начальника. Насправді, я мало тямила в юридичних термінах і мала намір піти з ними в юридичну консультацію.
На щастя, в кінці робочого дня навідався ще один покупець – юрист-консультант однієї установи, що поблизу. Я вирішила порадитися з ним. У поспіху разом із документами зі стола начальника я захопила аркуш, який був під паперами, і передала все юристу для ознайомлення. Він пообіцяв до завтра розібратися і вранці розказати мені, що й до чого.
Те, що я дізналася від правника, приголомшило мене. Він не лише допоміг мені зрозуміти хитрощі Валери, а й знайшов докази, що підтверджували: квартира була подарунком для мене на наше десятиріччя шлюбу.
Виявляється, Валера обманом хотів заволодіти квартирою. А суперечка між друзями була через те, що вже третій рік він не повертав суму, що якраз становила третину кредиту. Антон так поспішав із сюрпризом. На жаль, так і не встиг.
А випадковий аркуш серед документів виявився «чорною» бухгалтерією мого начальника, що збував товари без обліку. Начальник теж не уникнув справедливості: його змусили повернути гроші, які він знімав з моєї зарплати. А я, завдяки Антону, стала власницею квартири. Свекруха таки вийшла заміж, я змінила місце роботи.
Ця історія навчила мене одного: навіть у найтемніші моменти життя є шанс на світло. Антон залишив нам не лише любов, але й дарунок, який дозволив мені й Олесі знайти новий дім. І хоч його більше немає поруч, я відчуваю: він і далі захищає нас, як і завжди.
