Навіть уявити не могла, що свекруха от так скаже власному сину. Ольга Іванівна має норов, але ж то справа серйозна, тут не характер показувати. Та її це не спинило. Він у двері вийти ще не встиг, як вона мене набрала і давай сповідати.
Ми така собі звичайна молода сім’я. У шлюбі п’ятий рік, виховуємо трьох донечок. Чоловік мій працює, ну а я поки з дітками у декреті. Ну яка робота коли у дітей період дослідження світу? Тут тільки слідкуй і слідкуй.
Ще на весілля мої тато і мама подарували нам однокімнатну квартиру. На той час мої батьки були заробітчанами, їздили у Чехію. До квартири нам дали вагомий такий конверт “на ремонт”.
Я була безмежно вдячна батькам, бо добре знала, як важко їм даються за кордоном гроші. Тато мій ніколи не був здоровим, але заради мого майбутнього вони їздили на роботу і таки склали гроші і на весілля і на квартиру нам.
Та от, минуло п’ять років і на тридцяти квадратах нам усім тепер тісно. Діти ростуть швидко і елементарно – ліжок немає де поставити. Про те, щоб якось відпочити у тиші я мовчу. Пробачте за подробиці, але вбиральна, то єдине місце де ти можеш бути сам один.
Звісно, то вже не діло і час думати нам над розширенням. Та де і за що, як працює лиш один мій чоловік? Ми обговорювали і прокручували різні варіанти, але поки нам нічого не підходило.
Аж тут, мені мама підказала, що свекруха моя одна у двокімнатній квартирі мешкає:
— Обміняйтесь зі свекрухою, доню. Вона там усе одно лиш ночує, бо на роботі постійно.Та й на весілля ми від неї лиш повні очі сліз отримали, більше нічого і не дала вам, молодим. Скажи чоловіку, хай із мамою побалакає.
Чоловік одразу сказав що мама на таке не піде – надто принципова. Бачте, у неї така позиція, що її син мужчина і що саме він повинен її забезпечувати і їй допомагати. Навіть квартиру оплачує мій чоловік мамі, бо в неї зарплатня – мізер.
Пішов чоловік до матері на розмову, а вже за годину мене свекруха набрала. Мені телефон був червоним, бо ж саме мене вона почала сповідати. Бачте, я не можу й думати про таке, адже я доросла жінка, мама і в моєму віці дивитись у руки тату і мамі то сором.
Знаєте, я з одного боку дуже розумію і підтримую свекруху у прагненні навчити сина бути відповідальним і самостійним, але тут не та ситуація зовсім.
Є речі, які ми собі дозволити просто не можемо і не тому що ледачі, причини очевидні і їх три. Та й син у свекрухи один. Друга кімната у неї для квітів: на стелажах ростуть фіалки і орхідеї.
Тобто, їй важливіші квіти від онуків? От як можна спокійно лягати спати знаючи, яка у нас скрута і розуміючи, що тілЬки вона має змогу простягнути нам руку помочі?
Хіба б ви своїм дітям не допомогли у такій ситуації?
