fbpx

Не було мені в заміжжі з медом і тепер живу в цивільному шлюбі і сама собі дивуюся. З одного боку, наче все при мені, а з іншого – ніхто ж заміж не хапає, того й так. Проте, крапку в усьому поставила сукня

Рано я вискочила заміж, рано, вже тепер сама розумію, що ні я не була готова до того, що мене чекає, ні мій чоловік Руслан. Що ми студенти могли в житті вже мати, але ж слухала я матір мою, яка шипіла:

– Інші за бізнесменів заміж виходять, а ти за якогось історика. Як він на життя зароблятиме?

Спочатку я захищала чоловіка, мовляв, він в школі вже працює місяць і зарплату мені всю віддав, а я нею розпорядилася мудро – купила собі плаття в горошок. Мама лиш головою хитала і дала мені гроші оплатити оренду квартири. А далі я вже була при надії, тому мама була ще наполегливіша:

– З такою зарплатою ви скоро будете палатку на околиці знімати. Переїжджайте до нас, хоч сита будеш, бо я не знаю, що ти їси, вся аж прозора.

Отак ми прожили в мами з татом п’ять років, мені було дуже добре, а от Руслану геть ні, бо мама моя завжди наголошувала, що він живе і харчується за її гроші. І чоловік не витримав, почав котитися на саме дно і більше я його не бачила.

Прийшлося мені далі не солодко, бо треба було ніяк мені більше заміж не вдавалося вийти ні за бізнесмена, ні за нікого. І по професії працювала, а далі й на заробітки їздила і так мені життя в батьківській квартирі минулося.

Вивчила я доньку, купила їй квартиру, а сама жила з мамою і татом далі, доки мені не зустрівся Сергій. Дуже мене здивувало, що він допоміг мені, жінці, купити свіжу рибу.

– Ні, ви в цьому магазині не знайдете доброї риби, тут все заморожене і переморожене. Ось там на розі є магазинчик і там справді дуже смачна рибка. Рекомендую.

Я подякувала за підказку і так розмова продовжилася, і закінчилася обміном телефонами.

Сергій був приємний у спілкуванні, не заперечував, що я у нього господарюю, але заміж мене не кликав.

І так все виходило, наче я сама там живу, бо сама нав’язалася. Одягу мого не мало бути багато в його квартирі, бо він казав, що у нього тільки одна шафа і йому більше не треба. Тому я відвозила сезонні речі до матері і брала тільки необхідний мінімум в його квартирі. Закуповувалися ми разом і ділили навпіл вартість, проте за особисті речі я розраховувалася сама, Сергій їх просто витягував на бік з кошика.

Також він казав аби я платила за комуналку, бо я там живу. Якби ви спитали мене чого я з ним живу, то я б відповіла словами мами:

– А кому ти треба, дякуй Богу, що такий порядний трапився.

Бо й так, кому треба п’ятдесятирічна жінка, яка дуже хоче «штампу в паспорті»? А тоді сталося… сталася в моєму житті сукня, як колись. Повз яку я не змогла пройти і яка лягла на мене мов влита, яка підкреслила всі мої вигідні сторони, яка мене омолодила і окрилила.

Сергій стояв збоку і бачив як я свічуся від радості і сказав:

– Якщо подобається, то бери.

Я мало не заплакала від радості і побігла на касу. Коли продавець сказала ціну, то я лиш радісно кивнула, що такого ті сто доларів? Оглянулася на Сергія… а його нема. В мене з собою не було такої суми і я попросила мені відкласти сукню. Дала завдаток, вигребла все з гаманця, лиш би я сукня мене дочекалася.

Вийшла з магазину і побачила, що Сергій просто стоїть біля дверей:

– Купила?

– В мене грошей не було.

– То навіщо тоді міряла і тільки час мій потратила?

Я нічого не сказала. Що було вже казати, коли я зрозуміла явно свою роль в його житті. Знаєте, як жінка не може взяти чоловікові гроші і купити собі елементарне, то так вона і його житті й ціниться. Хіба не так?

Історія заснована на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page