Не хочу я про сестру добре казати чи мовчати, погана вона була людина і все це сталося завдяки їй. Та я навіть з нею спілкуватися не хотіла, хоч ми в одному селі жили все життя, але через такий її характер і не родичалися

Сестра моя Марія була старша за мене на п’ять років і вважала, що її завжди має бути зверху, бо вона старша, а, отже, розумніша. Змалку така була, а як виросла, то й так себе вела з чоловіком та сином – її мало бути зверху.

Вперше ми з нею серйозно поперечилися якраз після весілля її сина з Юлею, дівчина була добра і з родини хорошої, але жили вони у них, тому вже Марія на всю невісткою командувала.

Юля так пожила рік, а тоді й попросила Віталія аби вони переїхали, бо жити так вона не хоче. Але ж де Марія та сина відпустить – за серце вхопилася, швидку викликала, от молоді й лишилися. І так продовжилося – тільки що не по її, то одразу серце і швидка. Юлі те набридло і вона покинула Віталія. Але ж де Марія так просто відпустить – почала плітки розпускати про дівчину, що гуляща і того Віталій її покинув. Я тоді те на власні вуха почула і при всіх Марії сказала:

– Що ти плетеш? Вдома Юля сидить, з хати не виходить, змарніла вся через тебе, а тобі мало, то знову за своє?

– Не твоє діло! Сама без дітей, а вчити мене будеш, як сина вберегти?

Так, Бог мені дітей не давав з чоловіком, але ми вже змирилися, може й тому, я була така чутлива до того, що комусь діти для щастя і нема, а хтось ними крутить заради власної втіхи.

Був Віталій довго сам, кого не приведе до матері знайомитися – всі не такі. Тоді він поїхав на заробітки в Сибір і звідти привіз собі жінку. Марія стала руки-в-боки, а та не промах жінка – вперед виставила аргумент, місяць був, певно, п’ятий, от Марія й сіла.

З’явилася на світ одна онучка, через кілька років – друга, але миру не було в хаті, бо невістка не змовчувала, а далі виявилося, що вона й до роботи не хоче йти, а все собі хоче гуляти. Спочатку сиділа, поки був Віталій вдома та нікуди не ходила, а потім вже й при чоловікові не крилася – тижнями її в хаті не було.

– Отакої ти невістки хотіла? – питала я Марію.

– То ти і такі як ти мені позаздрили!, – відповідала та.

Я рукою махала, нічого жінка в житті не зрозуміла, то хай так і живе. Роки йшли, невістка вернулася додому, дітей Марія не віддала, а далі вже почали її чоловіки, що чин, що чоловік, так само за комір заливати.

Тільки один скінчить, то другий заходить, а коли й обоє разом не просихають. Гроші скінчилися і почала Марія в борги залазити, бо ж на дітей треба добре потратитися, а одна вже в школу пішла, треба одягу, книжок, зошитів…

Тільки, коли батька не стало, то трохи одумався Віталій та почав матері помагати, але скоро сама Марія зрозуміла, що вік її не довгий і прийшла до мене.

– Анно, ти подбай про моїх онучок, бо нема раз кому, я довго не протягну. Вибач мені за всі мої слова, видно, ти була права, але ти не знаєш, як то свою дитину понад усе любити і хотіти йому лише добра.

– Ні, не знаю. Але треба й розуму трохи слухатися.

– Я не могла. Знала, що вже перегинаю палицю, а спинитися не могла, наче мене хто в плечі штурхає аби моє слово було зверху.

Віталій на кілька тижнів після поминок вийшов з реальності, тому дівчаток я забрала до себе. Діти дуже добре виховані, навчені, добра була Марія бабуся, але що вже поробиш. Я Віталію сказала, що з ним панькатися не буду та до їжі припрошувати та годувати задарма.

– Ти батько, тому берися за голову і дбай про дітей. матері вже нема аби за тебе все вирішувала.

Отак несподівано ми стали з чоловіком дідусем і бабусею, не думала, що можна так в моменті полюбити всім серцем. Дякую всім серцем за таку ласку від Бога, прошу аби дав мені мудрість пошанувати Його дар.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page