Не люблю я їздити до чоловікових родичів в гості, люди вони не погані, ні, мене добре приймають і дітей наших, але те, як дорога супроводжується коментарями чоловіка, мене виводило з себе

– Ти бачила, який Галя стіл приготувала? І то все вона не купила в магазині, як ти, а своїми руками приготувала, тому так і смачно було.

– А бачила, який вона торт спекла – всім вистачило. А не як у тебе, купиш в магазині, всім по тонесенькій скибочці даси і все.

– А бачила, як Галя виглядає? А вона на десять років від тебе старша, а виглядає ще краще.

– А ти бачиш, як вона те все вміє зорганізувати, що Петро менше за мене отримує грошей, але їй на все вистачає. А тобі скільки не даси, то все мало і тільки й випитуєш, коли аванс.

І це малий перелік з того, яка братова дружина Галя прекрасна господиня, які у неї діти виховані, яка їхня квартира затишна і як вона добре з Петром живе, що слова йому кривого не скаже, а ми з Дмитром, мов пес з котом.

І щодо зарплати Петра Дмитро теж не збрехав, бо вони обоє працюють на одній фірмі і мають приблизно однаковий дохід, тому я вже не знаю звідки Галя й гроші бере, бо мені ні на що тих чоловікових грошей не вистачає.

Вибачте, але зараз в магазин з тисячею йдеш і ще не все купиш, а діти як ростуть, а собі теж хочеш в перукарню піти чи щось купити.

Так, що мусить мати Галя збоку якийсь дохід, бо я тоді не розумію, де вона бере кошти. На той стіл з тією кількістю м’яса і всього іншого, то дуже дорого виходить, хай вона те все сама й приготувала.

Так само одяг у неї дорогий, такий на базарі не купиш і ремонт так само вони освіжили недавно, то теж купу грошей.

Я вірю, що є феї економії, але не в наших обставинах. Може, якби чоловік не так мені Галею очі муляв, то я б нічого й не дізналася, але тепер вже й не знаю, що з тією інформацією робити, бо дуже вже хочеться чоловікові носа втерти.

Ми з Галею не є близькими і не зідзвонюємося та рецептами не обмінюємося, але на кону був ювілей в Петра і мені знову буде співано і читано, тому я наче під приводом ювілею, але з власною метою до неї й прийшла.

– Привіт. Чи тобі чимось не допомогти, бо гостей багато буде?, – питаю її, – Та й щодо подарунка, як гадаєш, що ми маємо Петрові подарувати?

– Ти вчасно, – каже вона мені, – Від допомоги відмовлюся, а щодо подарунка скажу.

– Не зрозуміла, – кажу я їй.

– Що тут не зрозумілого – ми в ресторані святкуватимемо.

– Але ж це так дорого.

– Так, але я вже втомилася на всіх готувати, хочу вже відпочивати на свята.

– Тоді вам подарунок грошима давати, щоб ти могла за ресторан розрахуватися?

– Та ні, можеш і подарунок вибрати. Гроші на ресторан є.

І тут я вже не витримала, бо звідки гроші, коли у чоловіків однакова зарплата?

– А звідки ти береш гроші, – спитала я її.

– Віто, я ж працюю.

– І що? я теж працюю, але де моїх грошей видно? Там собі щось купила, там дітям і вже нема.

– А я працюю і добре заробляю.

– Та що ти там заробляєш? Хіба Петро не казав моєму Дмитрові? Зізнавайся, що когось маєш і він тобі помагає.

– То я Петрові кажу, що мало маю, щоб він не переживав, що моя зарплата удвічі більша за його, тому й маю на що ресторан замовити і в салон піти, щоб гарно виглядати.

Я була вражена, бо я не могла подумати, що жінка зі звичайною професією може мати нормальну зарплату.

Думала, що тільки бухгалтери та якісь менеджери у нас добре заробляють, а, виходить, що треба просто постійно шукати роботу, якщо зарплата тебе не влаштовує?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page