fbpx
Історії з життя
Не любив Микола згадувати цей випадок, ох, як не любив. Тому що все було інакше, не так, як зараз Тетяна розповідала онукові. Це був зовсім і не порятунок дружини, а невдала втеча. Щоправда, про це – досі – знав лише він один

Дід із онуком, сидячи на дивані, не поспішаючи розглядали фотографії у сімейному фотоальбомі.

— Діду, а ти кохаєш бабусю? — спитав раптом шестирічний Денис свого дідуся.

— Кохаю, – кивнув Микола.

— А чому кохаєш?

— Тому що. – Микола ласкаво погладив онука по голові. — Вона мені життя врятувала. Сам посуди, як мені її після цього не любити?

— Не слухай його, Дениску, — поспішно втрутилася в розмову бабуся Тетяна, відірвавшись від своєї швейної машинки. — вигадує він все. Я його не рятувала. А от дідусь твій мене якось справді врятував.

— Так? — У Дениса загорілися очі. — Розкажи, дідусю.

— Ще чого, придумала стара, — буркнув Микола.

— Не хочеш сам розповідати, я розповім, — пожвавішала Тетяна. — Це було давно, коли ми з ним ще не були старими, — бабуся мрійливо зітхнула, — дідусь твій мав летіти у відрядження. Я вже не пам’ятаю, куди він летів.

— Це все нісенітниці! – суворим тоном вигукнув Микола, намагаючись зупинити спогади дружини. — Припини! Навіть слухати неприємно.

— Він тоді часто подорожував закордон — не звертаючи уваги на слова чоловіка, продовжила Тетяна. – І був весь у фінансових справах. Він заробляв гроші для сім’ї. Отож йому летіти, а в мене, як на зло, живіт розболівся.

Микола на цих словах дружини зморщився, потім голосно закашлявся, намагаючись заглушити голос дружини. Однак зупинити Тетяну не вдалося.

— Але твій дідусь, незважаючи на те, що дуже поспішав, мене одну в біді не кинув, викликав невідкладну допомогу, дочекався, а потім ще й поїхав зі мною до приймального покою. А от якби він тоді полетів, мене, можливо, й не було б зараз. — Підвела підсумок бабуся.

— Що справді, так і було, дідусю? — Онук з повагою та гордістю глянув на діда.

— Та хіба ж це порятунок? – Микола махнув рукою. — Так би будь-який чоловік вчинив на моєму місці.

Він знову закашлявся, квапливо підвівся з дивана і пішов на балкон, подихати свіжим повітрям.

Не любив Микола згадувати цей випадок, ох, як не любив. Тому що все було інакше, не так, як зараз Тетяна розповідала онукові. Це був зовсім і не порятунок дружини, а невдала втеча. Щоправда, про це – досі – знав лише він один.

Того дня летіти він мав зовсім не у відрядження. Летів він до іншої жінки. Закрутився якось у Миколи роман із однією панянкою. Та так закрутився, що він вже ні про кого більше не міг думати – тільки про неї – про свою далеку іноземку. І того ранку він уже твердо знав, що летить до своєї коханої жінки для того, щоб залишитися там, у чужій країні, раз і назавжди.

Звичайно, Тетяна нічого не знала про плани свого коханого чоловіка. Вона наївно думала, що Микола летить у чергове відрядження, тому й була абсолютно спокійна. Але з ранку у дружини й справді несподівано прихопив живіт. Її тоді добряче скрутило.

Микола аж зубами заскрипів від злості, коли за годину до того, як він мав вирушити в аеропорт, Тетяна раптом тихим голосом сказала, що вже не може терпіти. Вона навіть не могла ворушитися.

Микола хотів було запідозрити дружину в тому, що це вона навмисно прикидається, щоб чоловік нікуди не полетів. Але обличчя у дружини було таким блідим — білішим за свіже простирадло, що він негайно викликав невідкладну. Адже серце в нього було не кам’яне і життя людське він цінувати вмів.

Коротше кажучи, поки дружину привезли, поки заповнили всі документи у приймальному спокої — час безслідно втік, і на рейс Микола безнадійно запізнився.

Він лежав на дивані — в цій самій квартирі і не по-чоловічому переживав, від того, що сьогодні він так і не зможе побачити своє справжнє кохання, коли ввімкнений телевізор раптом повідомив йому про те, що той самий літак, на якому він повинен був полетіти до нового щастя, не долетів.

Звичайно ж ніхто із пасажирів та екіпажу не вцілів, окрім Миколи, який завдяки раптовій недузі дружини дивом залишився жити на цьому світі.

Ось тоді й сталося у Миколи миттєве прозріння. Тоді він і зрозумів, що дружина в нього — справжній ангел-охоронець. І його невдала втеча — це порятунок від гріха, який він уже почав було робити.

— Дідусю, про що ти думаєш? — Онук знову закрутився поруч із Миколою. — Розкажи.

— Про твою бабусю думаю, Дениску, — не збрехав цього разу Микола. — Про неї, про мою рятівницю.

A. Anisimov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page