— Не можу я більше тої невідомості витримати, хай щ,о а таки дізнаюсь, чому невістка за всі ці роки жодного разу про матір рідну не згадала. – тихцем дізналась адресу і поїхала на її батьківщину. Я мусила знати з ким мій син живе
Сама не могла зрозуміти звідки ця тривога. Кілька разів намагалась побалакати з сином, пояснити, що саме не дає спокою, але не змогла.
Вже більше трьох років мій син одружений. Маю чудових онуків Настусю (Дівчинка не синова донька, але то не важливо) і Ганусю. Невісточка у мене красуня і молодчинка. І. як тільки вона скрізь встигає? Немає ні у будинку ні на подвір’ї куточку де б не видно було її праці. І добра вона, і привітна. Але є в ній якась таємниця.
Інколи, як погляне аж всередині усе перевертається. Така туга і біль у очах. Аж у мене сльози на очі навертаються. Не раз намагалась з нею поговорити – віджартовується. « – Що ви, Ніно Олександрівно. Вам здалось.» І про родину її ми нічого не знаємо.
Син з Олею в гуртожитку познайомився. Вона з донькою кімнату винаймала. От, як привіз знайомитись, так більше я від себе її і не відпустила. А про рідну матір і батька попросила не згадувати. Знаємо лиш, що живі, і все тут.
Ну не змогла я того знести. За ці роки вже такого напридумувала, що сором і сказати. Одного недільного ранку тихцем заглянула до її паспорта записала адресу і гайда.
Приїхала я в досить велике і чепурне село. Знайшла хату Олиних батьків: велика, з двометровим забором і туями перед хвірткою. Спочатку думала, що помилилась. Як на те вийшла господиня:
— Вибачте, я свекруха Олі Павленко. Вам щось говорить це прізвище?
Жінка одразу запросила мене в двір:
— Це доня моя, з нею все гаразд. Я десять років про неї звістки не мала. Як вона де проживає?
Я дістала телефон і почала показувати фото нашої родини. Онуків, сина, невістку. Розповіла де і як Оля зустріла мого сина, тільки хотіла запитати, що ж в цій родині трапилось, як до кімнати зайшов молодий чоловік.
Я остовпіла. Слова мовити не могла. Цей чоловік і моя старша онучка були подібні, мов дві краплі води.
— Чоловік повернувся, – стрепенулась Олина мама.
— Коханий а у мене вже все готове, борщик твій улюблений з сальцем і пампушки, – « – Ідіть уже. – до мене. – І про Ольку мовчіть.»
Вона просто випхала мене з хати. То вже була геть інша жінка, не та що мене зустріла.
— То Оліна дитина донька вашого чоловіка? – не втрималась я. – ось чому вона з дому втекла і про вас навіть згадувати не хоче. Господи та що ж ви за мати така?
Жінка аж підскочила на місці:
— Не правда, не правда. То мала все напридумала. Він лиш мене кохає більше ніхто йому не потрібен. А їй передайте, нема в неї матері, хай живе, як знає і сюди носа не показує.
Гримнувши хвірткою жінка зникла.
Я ще довго стояла і ніяк не могла оговтатись від побаченого. Бідна Оля. Бідна моя дитиночка, де ж ти росла. Тепер я зрозуміла, чому вона саме така. Яка ж вона сильна і відважна.
Ні сину ні невістці про своє відкриття я не розповіла. З усіх сил намагаюсь замінити цій дитині матір і хоч трохи повернути віру в людей.
А та… Бог їй суддя
Автор Анна К.
Передрук заборонено.
Головне фото – firestock.ru
