fbpx

— Не можу я більше тої невідомості витримати, хай щ,о а таки дізнаюсь, чому невістка за всі ці роки жодного разу про матір рідну не згадала. – тихцем дізналась адресу і поїхала на її батьківщину. Я мусила знати з ким мій син живе

— Не можу я більше тої невідомості витримати, хай щ,о а таки дізнаюсь, чому невістка за всі ці роки жодного разу про матір рідну не згадала. – тихцем дізналась адресу і поїхала на її батьківщину. Я мусила знати з ким мій син живе

Сама не могла зрозуміти звідки ця тривога. Кілька разів намагалась побалакати з сином, пояснити, що саме не дає спокою, але не змогла.

Вже більше трьох років мій син одружений. Маю чудових онуків Настусю (Дівчинка не синова донька, але то не важливо) і Ганусю. Невісточка у мене красуня і молодчинка. І. як тільки вона скрізь встигає? Немає ні у будинку ні на подвір’ї куточку де б не видно було її праці. І добра вона, і привітна. Але є в ній якась таємниця.

Інколи, як погляне аж всередині усе перевертається. Така туга і біль у очах. Аж у мене сльози на очі навертаються. Не раз намагалась з нею поговорити – віджартовується. « – Що ви, Ніно  Олександрівно. Вам здалось.» І про родину її ми нічого не знаємо.

Син з Олею в гуртожитку познайомився. Вона з донькою кімнату винаймала. От, як привіз знайомитись, так більше я від себе її і не відпустила. А про рідну матір і батька попросила не згадувати. Знаємо лиш, що живі, і все тут.

Ну не змогла я того знести. За ці роки вже такого напридумувала, що сором і сказати. Одного недільного ранку тихцем заглянула до її паспорта записала адресу і гайда.

Приїхала я в досить велике і чепурне село. Знайшла хату Олиних батьків: велика, з двометровим забором і туями перед хвірткою. Спочатку думала, що помилилась. Як на те вийшла господиня:

— Вибачте, я свекруха Олі Павленко. Вам щось говорить це прізвище?

Жінка одразу запросила мене в двір:

— Це доня моя, з нею все гаразд. Я десять років про неї звістки не мала. Як вона де проживає?

Я дістала телефон і почала показувати фото нашої родини. Онуків, сина, невістку. Розповіла де і як Оля зустріла мого сина, тільки хотіла запитати, що ж в цій родині трапилось, як до кімнати зайшов молодий чоловік.

Я остовпіла. Слова мовити не могла. Цей чоловік і моя старша онучка були подібні, мов дві краплі води.

— Чоловік повернувся, – стрепенулась Олина мама.

— Коханий а у мене вже все готове, борщик твій улюблений з сальцем і пампушки, – « – Ідіть уже. – до мене. – І про Ольку мовчіть.»

Вона просто випхала мене з хати. То вже була геть інша жінка, не та що мене зустріла.

— То Оліна дитина донька вашого чоловіка? – не втрималась я. – ось чому вона з дому втекла і про вас навіть згадувати не хоче. Господи та що ж ви за мати така?

Жінка аж підскочила на місці:

— Не правда, не правда. То мала все напридумала. Він лиш мене кохає більше ніхто йому не потрібен. А їй передайте, нема в неї матері, хай живе, як знає і сюди носа не показує.

Гримнувши хвірткою жінка зникла.

Я ще довго стояла і ніяк не могла оговтатись від побаченого. Бідна Оля. Бідна моя дитиночка, де ж ти росла. Тепер я зрозуміла, чому вона саме така. Яка ж вона сильна і відважна.

Ні сину ні невістці про своє відкриття я не розповіла. З усіх сил намагаюсь замінити цій дитині матір і хоч трохи повернути віру в людей.

А та… Бог їй суддя

Автор Анна К.

Передрук заборонено.

Головне фото – firestock.ru

You cannot copy content of this page