У 90-ті роки розвалився Радянський Союз і наша сім’я розвалилася – батько не витримав труднощів і втік.
Спілкувалися, але фінансово не допомагав. Мама виховувала двох дітей одна. Її скоротили на роботі, перебивалася як могла, ніхто не допомагав. Зараз батько дуже любить повчити мене життя і поговорити на тему, що моя мама нічого не розуміє. І тут я, звичайно, кажу магічне слово “пиріжки”.
Пиріжки – це був край нашого життя. Не пам’ятаю, скільки днів ми їли тільки коржі з борошна і води, мамі вже дуже давно затримували зарплату. Одного разу вона дістала заповітну скриньку зі своїми скарбами – сережки від бабусі на 18-річчя, обручку, прабабусину каблучку, браслетик і підвіску. І пішла. Повернулася з пакетом продуктів і почалася справжня магія – через кілька годин дім наповнив чудовий аромат пиріжків.
О боги! Двоє маленьких дітей ледь не зійшли з розуму. Але нам дісталося лише по одному пиріжку. А мама одягла куфайку і пішла в студену зиму з цими мріями наших голодних очей. А коли повернулася, то обіймала нас, цілувала, плакала і сміялася.
Їй пощастило – мама підходила до машин, що стояли на перехресті і пропонувала купити пиріжки. В одній з машин був директор ресторану. Він купив кілька пиріжків, поїхав, а через якийсь час повернувся і запропонував мамі на дому пекти її чудові пиріжки для його ресторану.
Минуло вже багато років, але досі перед очима ця картина – мама в фуфайці, в руках повний піднос пиріжків, дбайливо закутаних в рушник, і ми з сестрою з голодними очима проводжаємо її.
У мами обличчя сумне-сумне, адже у неї в руках їжа, але вона не може нам її дати, адже тоді вона не зможе заробити грошей – знову ж таки – на їжу, щоб прогодувати нас трохи довше.
Любіть своїх мам…
З мережі.
Фото ілюстративне.
