fbpx
Історії з життя
Не витримала всього того і поділилась із своєю сусідкою. Думала, може вона щось бачила, чи дасть пораду слушну. Ага! Уже через три хвилини жалкувала, що прийшла до неї. Навигадувала такого, що я й досі відійти не можу

Поведінка мого сина Стаса раптово змінилася. Він раз у раз виходив з дому, зникав цілими вечорами або замикався в кімнаті. Я хвилювалася. Підозрювала, що має якісь негаразди. Може, він потрапив не в ту компанію чи вплутався у щось? Адже в наш час скільки всього може статись.

Я ставила йому запитання, але він відмовчувався.

— Не хвилюйся, мамо. Все як завжди.

— Сину, ти ж розумієш, що коли не стало тата, у мене одна надія тільки на тебе. Я відчуваю самотність. Нема з ким посидіти вечорами. Ти так відгородився від мене останнім часом, — я вже відчувала, як мої очі наливаються сльозами. Все не можу!

— Мамо, я іду грати у футбол із друзями. Ну, добре, постараюсь тебе не залишати одну так часто, — сказав він.

Не те щоб я була проти футболу, але мене не залишало почуття, що Стас щось приховує від мене.

— Напевно, він має дівчину. Він симпатичний, вже є борода, виглядає серйозним, тож не дивно, — сказала Олена, наша сусідка, коли я розповіла їй усе.

Я покрутила пальцем біля скроні. Стасик та дівчина? Ха, теж вигадала! Навіщо вона йому? Адже я готую, прибираю та перу. І не у його віці! Ще прийде час для цього! Я навіть почала жалкувати, що сказала їй!

З того часу я ще більш уважно спостерігала за поведінкою Стаса. Іноді, коли я добре себе почувала, то вдавала, що гуляла містом, а сама сідала на лавці біля якогось під’їзду чи магазину і дивилася, куди і з ким іде мій син, поки він не пропадав з очей. А потім підводилася і йшла далі за ним.

І справді! Щось стало не так! Він почав більше стежити за собою. Він ходив на тренування. І пізно! Тренуватися з 6 до 10 вечора? Якось довго. А у вихідні він часто повертався після опівночі, виправдовуючись, що засидівся в гостях, був на дні народження тощо.

— Я все розумію, синку. Але я тут не сплю ночами тебе чекаючи. Ти прийшов і ліг, а я до ранку не можу у себе прийти. Ти міг би попередити мене! – плакала я.

Я бачила, що Стасику соромно. І це добре! Так поводитися з матір’ю.

З того часу я стала розумнішою. Як тільки він йшов, я дзвонила. Не те щоб я прибіднювалася, але в мене тоді справді було не добре. От він виходить а я вже місця собі не знаходжу. Голова обертом, хоч на стіни лізь. Зрештою, якось Стасик сказав мені:

– Мамо, у тебе завжди все добре. Не поводься так! Лягай, я скоро повернуся. Мені вже 22 роки, я доросла людина, можу вийти та провести час без мами!

Ці слова мене вразили. Після того дзвінка не розмовляла з ним два дні

У результаті, майже через рік такої дивної поведінки, Стасик сказав мені правду. Я думала, що не дочула.

– Мамо, я зустрічаюся з дівчиною. Її звати Катя. Я більше не хочу тобі казати не правду і звітувати щохвилини. Мамо, ти маєш зрозуміти одну річ, — сказав він. — Я люблю тебе, я тобі за все вдячний і ти завжди будеш для мене найважливішою жінкою у світі. Але я зустрів Катю і хочу побудувати з нею стосунки. Зустрічатися, гуляти, вечеряти, зрештою навіть жити з нею.

Чесно, у мене тоді і сльози і сміх якийсь. Добре, що сиділа. Сказала прямо, що його від себе не відпущу і тут бачити нікого не бажаю. Чому він так поспішає? Що його зараз не влаштовує? Чому не думає про те, як я житиму одна. Геть сама в квартирі. А якщо зі мною щось станеться? Хто тоді мені допоможе. Я ж для нього останнє, все для нього, а він так зі мною.

Тоді я почула слова, які дзвенять мені і досі у вухах:

— Я тепер розумію, чому від нас пішов тато і навіть згадувати не хоче. Розумію, чому сестра виїхала до іншої країни і не телефонує тобі. Якщо ти продовжиш у тому ж дусі, я теж не витримаю, мамо. Я доросла людина, не дитина, не твоя особиста власність. Чому ти не можеш цього зрозуміти.

Уже два місяці я перебуваю у санаторії. Відновлююсь. Спеціалісти обіцяють, що скоро я зможу повернутись додому. Стас, дуже про мене переймається, приїздить щодня і просить вибачення. Сказав, що все зрозумів і поки я не прийду в себе не буде так поводитись.

Щиро надіюсь, що так і буде. Усі ці дорослі ігри не для нього. Ще рано йому. Та й мені не можна бути одній, так професор сказав.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page