Не знаю чи була б щаслива з Олегом, але його мати доклала усіх зусиль аби цього не сталося. Чомусь їй, киянці, стало дуже принциповим, аби не приписати у своїй квартирі провінціалку, тобто мене. І от що з того вийшло

Я родом з невеликого села, хоч і столичного регіону, поїхала вчитися в Київ і там залишилася працювати. знімала з дівчатами квартиру і працювала. на роботі познайомилася з Олегом і у нас закрутився роман.

Коли хлопець запропонував мені руку й серце, то я навіть не думала про те, що ж буле далі – де ми житимемо, скільки будемо відкладати на продукти. Скільки на щось більше. де будемо відпочивати. Просто одружилися і все.

– Не переживай, – казав Олег, – на першу пору поживемо у нас, ми маємо трикімнатну квартиру і місця вистачить усім.

Свекруха мене прийняла насторожено, квартира була в панельці майже на окраїні міста, до роботи треба було добиратися півтора години, але ж дах над головою…

Всяке між нами зі Світланою Павлівною було, і на кухні не могли змовчати, і я надто сильно тупаю ногами, а вона по сто разів ходить біля наших дверей… Це так, дрібниці.

Все вилилося тоді, коли я зрозуміла, що при надії і треба було ставати на облік. А я ж прописана у себе в селі, то мала б їхати в район і там ставати. Кому хочеться туди-сюди мотатися в такому стані? І ось тоді я й попросила Олега аби мене мати прописала в їхній квартирі.

– Коханий, ти ж бачиш, як мені нелегко дається мій стан, а попереду ще треба й в пологовому домовитися. Було б мені набагато зручніше, якби я мала київську прописку і все б було на місці.

Чоловік погодився поговорити з мамою і я щиро вірила, що вона погодиться. Але та була категорично проти.

– Я так і знала, що їй від тебе тільки одного треба! Прописки захотіла і ще й прикрилася чим! Совість є у неї? Як ти сину міг так помилитися з жінкою? Думав, що вона чесна та щира, а вона дивися, що собі на думала! А потім що далі – покине тебе і ще й на квартиру претендуватиме!

Жінка на всю квартиру мене шпетила, а мій коханий просто мовчки те все слухав. Я щиро його кохала і була готова жити на орендованій квартирі, лиш би з ним, але такий поворот дав мені глянути на Олега під іншим кутом.

Батьки не зраділи тому, що я приїхала до них назавжди, але потім, як вислухали, чому я вернулася, то здивувалися тому, як повів себе чоловік.

– Доню, а якби щось серйозне сталося, то він би теж маму слухав?

Вони допомогли мені поставити сина на ноги, а я дуже багато працювала аби його забезпечити. Пройшов час і моє серце знову відкрилося до нового почуття. Володя був чоловіком прямим, що мені дуже подобалося.

Він привів мене до своєї хати і сказав, що я буду тут господинею і мамою його дітей.

– Я тебе забезпечую, а ти тримаєш дім і дітей. думаю, так буде чесно.

Я з ним маю ще двох діток, син мій старший вже вчиться в Києві, я приїжджу час від часу аби привезти якісь передачі. В одній такій поїздці я й зустріла Олега. Зробила вигляд, що його не впізнаю, хоча його ходу і звичку закидати голову він проніс через роки.

Не хочу навіть з ним переглянутися, бо не вартує він того, єдине добре, що син мій росте гарним і працьовитим хлопцем та має прекрасний приклад чоловіка перед очима – Володю.

Знаєте, якщо чоловік не може за вас постояти, то не треба його виправдовувати, а треба зрозуміти, що так буде завжди і запитати себе чи ви цього хочете. Думаю, що тут компромісів бути не повинно, а ви як гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page