Не знаю, чи у вас таке було, але я тепер точно знаю, як легко зіпсувати стосунки з родичами. Грішми. Думала, що у нашій сім’ї таких непорозумінь не буде, але ж ні. Тепер от сиджу, думаю, як виплутатися з цієї ситуації, щоб і правду відстояти, і стосунки в родині не зіпсувати.
Ми з чоловіком, як і багато хто, довго збирали на нову машину. Стару вирішили продати самі, бо перекупи пропонували зовсім мізерну суму.
Якось на сімейному святі проговорилися про це, і тут сестра чоловіка, Оксана, зі своїм чоловіком Андрієм відразу запропонували викупити її.
— Слухайте, якщо ви не проти, давайте ми заберемо вашу машину! Ми якраз думали про покупку, але бюджет у нас зараз обмежений. Можемо платити частинами, ну, щомісяця із зарплати, – сказала Оксана.
Чоловік мій, Сергій, погодився швидше, ніж я встигла щось сказати.
— Ну якщо своїм, то чому ні? І знижку вам зробимо – усміхнувся він.
— Супер! Ви нас дуже виручите. Ми зараз можемо віддати тільки третину суми, а решту виплатимо протягом кількох місяців, – додав Андрій.
Домовилися, підписали договір, передали їм машину. Ми були раді, що вона залишиться в сім’ї, та й допомогти рідним завжди приємно.
Минуло три місяці. Жодної копійки, жодного дзвінка. Я спочатку думала, може, забули чи якісь тимчасові труднощі. Але щоразу, коли я намагалася з ними зв’язатися, вони або не відповідали, або обіцяли “зателефонувати пізніше”.
На дні народженні моєї двоюрідної сестри ми з Сергієм вирішили делікатно нагадати їм про борг.
— Оксано, Андрію, привіт! Слухайте, як у вас справи з виплатами за машину? Може, є змога частинами щось перевести? – запитав чоловік, поки ми сиділи за столом.
Оксана відразу з привітної і доброї раптом стала зверхньою і холодною.
— Ну як можна таку тему піднімати за святковим столом? Ви ж розумієте, що зараз у нас важкий період. Грошей поки немає, але ми працюємо над цим, – різко відповіла вона.
— Ми ж домовлялися, що платити будете щомісяця. Ви ж уже три місяці їздите на машині, – спокійно продовжив мій чоловік.
— Та не в машині справа! Ми зараз продаємо дачу, і як тільки продамо, усе вам віддамо. Чого ви такі нетерплячі? – додав Андрій.
Після цього вечора Оксана все ж перевела нам кілька тисяч гривень. Але за два дні зателефонувала свекруха.
— “Наталю, це просто неприпустимо! Як ви могли на святі таке сказати? Це ж принизливо для Оксани і Андрія! – почала вона, навіть не привітавшись.
— Тамара Петрівно, ми просто нагадали про угоду. Нічого поганого чи образливого не казали, – почала було я.
— Ну ви ж розумієте, що в них зараз важкий період? У них двоє дітей, дача на продаж, роботи багато. Ви ж могли трохи зачекати. І взагалі, чому б вам не подарувати їм ту машину? Для вас це ж дріб’язок! – сказала свекруха з явним докором.
— Подарувати? Тамара Петрівно, ми теж не на золоті спимо. Ці гроші ми планували витратити на ремонт квартири. Ви ж знаєте, що у нас теж є свої плани і потреби,” – відповіла я.
— Та ну, які у вас потреби? Ви ж удвох, без дітей. Не порівнюйте свої умови з їхніми! – відрізала вона.
Мене це зачепило. Чому наші плани раптом стали менш важливими, ніж їхні? Ми ж не вимагаємо нічого зайвого, просто хочемо отримати те, що нам належить.
Наступного разу ми вирішили поговорити напряму з Оксаною і Андрієм. Прийшли до них у гості.
— Оксано, Андрію, давайте чесно. Ми розуміємо, що у вас зараз не найкращий період, але угода є угода. Ви користуєтеся машиною, і ми очікуємо, що ви будете дотримуватися наших домовленостей, – почав Сергій.
— Та ми ж не відмовляємося! Просто зараз немає грошей. Ми ж уже казали, що продамо дачу і все буде, – відповіла Оксана.
— А якщо дачу ви будете продавати ще пів року? Нам чекати? Ми теж маємо свої плани. Ці гроші потрібні нам для ремонту, – сказала я.
— Ну знаєте, якось це неправильно. Ми ж рідня! А ви ставитеся до нас, як до чужих, – обурився Андрій.
— Чужих? Ми вам знижку зробили, пішли на зустріч з оплатою частинами, і все одно винні?
Минув майже рік, а віз і нині там. Сестра чоловіка з нами не спілкується взагалі, як і свекруха. Для всіх ми не такі, бо ж бачте, не хочемо зрозуміти родину і надто жадібні стали, а могли б бути щедрішими.
От цікаво, то тільки нам так пощастило, чи це закономірність? І що, мусили одразу відмовити? А як би то виглядало?
От як мусили вчинити?
Головна картинка ілюстративна.
