Так сталося, що моя найкраща подруга Інна довго не могла мати дітей. Її чоловік поїхав за кордон аби заробити грошей на всі ці процедури і вже там кілька років, а вона тут в Україні. Вона їздила до чоловіка, навіть там кілька місяців працювала, але потім її мамі потрібна була допомога і вона приїхала її доглядати.
Ми зідзвонюємося і час від часу зустрічаємося. Я бачила, що вона дуже заклопотана, але все списувала на те, що це з мамою пов’язано.
А одного дня Інна на мене глянула круглими очима:
– Віто, ти чекаєш дитину?
– Так, випадково вийшло, але що вже поробиш?, – кажу я, – Мені лиш тридцять вісім, я ще молода.
Вона так на мене глянула і аж хмикнула. А тоді й вирішила мені відкрити свою таємницю.
– Розумієш, я чекаю дитину, але не від Володі. Вже пізно щось робити та й я не хочу, але дитину залишити не можу. У нас приблизно однакові терміни і що ти скажеш на те аби взяти мою дитину собі?
Ти не переживай, я буду про неї піклуватися, це ж моя дитина.
– Я не можу так обманювати чоловіка, ти що?
– Якщо ти мені не поможеш, то мені прийдеться дитину віддати. Розумієш? Комусь чужому і я ніколи її не побачу. Я люблю Володю, але як він все вияснить, то де я буду жити? Квартира його, машина його, він оплачує моє проживання, допомагає моїй мамі. Я не можу зараз опинитися сама з дитиною. Прошу тебе, допоможи!
– Але у нас можуть бути різні терміни!
– Це все я беру на себе, ти тільки мені сповісти, коли ти приїдеш в пологовий.
Коли я вернулася додому з двома дітьми, то чоловік розгубився.
– Але нам казали, що буде хлопчик.
– Коханий, що я зроблю, вона така маленька і ховалася.
Чоловіка таке пояснення задовольнило, тим більше, що свекруха сказала, що в родині були випадки двійнят.
Хоч Інна і назвала свою донечку Надійкою, але я її люблю як свою. Інну взяла за хресну, як вона й просила, вона від своєї дитини й не відходить і кожен день у мене, що аж чоловік дивується.
– Оце в тебе кума, з усім тобі допомагає.
– Так, справжня подруга, – кажу я на те.
Хоч у мене від чоловіка нема таємниць, але він знає Володю і я не хочу аби він проговорився. Інна виглядає дуже щасливою, вона бігає від матері до мене і купує дуже багато одягу й для доньки і для мого сина, звичайно, за гроші Володі. Той і далі нічого не підозрює і вже кличе її до себе, а вона й каже мені:
– Я тепер вже не хочу до нього й їхати. У мене є донька і я не можу її отак лишити. Буду казати, що мамі ще зле.
Я не знаю як буде далі, бо всяке може бути і чи варто мені задумуватися над тим, що я буду змушена виховувати дітей сама, коли це все розкриється? Чи зрозуміє мене чоловік?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
