– Я не можу на це дивитися! Ви хоч когось навколо бачите, наче в печері живете?
Не те, щоб нам млинець впав з лопати, але квашена капуста з зеленою цибулькою мало з рота не випала.
Знаєте, чоловік захотів картопельки в мундирах з підсмажкою з цибулі, оселедчик і капусточка квашена, хрумка, щедро посипана зеленою цибулькою і як без чорного хліба?
Сіли ми отак вечеряти, як ту донька приїхала і нас за трапезою і застала. Звичайно, що вона сама полюбляє таку смакоту, а тут як скривиться, як середа на п’ятницю:
– Ви б ще руками ту картоплю брали! Оселедцем чути аж на перший поверх!
І вискочила в ванну бризкати на кухні парфумами, далі пішов очищувач повітря і тут вже чоловік не витримав, бо ж яка вже їжа, коли очі пече і дихати нема чим.
– Таку вечерю мені зіпсувала! Я цілий день мріяв про це, – сказав чоловік і я була повністю з ним згодна.
Поки провітрили хату, вже їсти й перехотілося.
Але ж неспроста донька це почала, бо вже не могла спинитися:
– Все у вас як не у людей – ні книжок не читаєте, ні в театри не ходите. Якби не телевізор, то й не знали б що у світі твориться. Та й ти, мамо, й не знаєш, бо нічого за тими своїми шоу і серіалами не бачиш.
– Доню, а звідки мені бачити вистави, якщо всі гроші на тебе йдуть?
– То заробляйте більше, а не сидіть на своєму заводі!
– Але ми живемо як усі, не всі ж мільйонерами можуть бути.
– Як всі, – скривилася донька, – Люди світ бачать, а ви? Що то за мрія – з’їсти квашеної капусти?
Я нічого не розуміла. Ми з Василем працюємо на заводі і все життя там проробили. Коли інші почали їздити на заробітки, то я вирішила, що краще матиму родину, де є батько і чоловік, а не гроші. Чоловік зі мню погодився і Алінку ми ростили в достатку, може, не в розкошах, як вона хотіла, але ми робили все для неї.
Тепер оплачуємо її навчання та проживання і це теж нас коштує, тож не так легко назбирати з двох зарплат.
Для мене радість – що чоловік вдома, що серіал цікавий, що донька здорова і будує своє щастя. Невже це мало?
Але вся заковика була в тому, що Аліна зустрічається з сином лікарів і була у них вдома, а ми геть до них не дотягуємо – ніколи ножа з виделкою в руках не тримали і лобстера не їли.
– На знайомстві ви все мені зіпсуєте! Хто захоче такі невістку з такими батьками?
– Ти б хотіла інших батьків, – питаю її я.
– Так, бодай аби вони якусь книжку в руках тримали, а не журнал в перукарні.
– Якщо любов твого хлопця похитнеться від виду його тещі і тестя, то що то за любов?
– Нічого ви не розумієте, – знову за своє донька.
Я так скажу – я навіть хотіла аби ми не сподобалися сватам, бо краще одразу все припинити, ніж потім роками старатися їм догодити. Нічого я не видумувала ні зі своїм волоссям, ні з меню – приготувала те, що мені найбільше вдається – голубці, втушила кролика і зробила салат з помідорів. Спекла на десерт шоколадний торт і все. Вирішила, що більше не буду старатися і ніяких наборів з ножів і виделок не купувала, бо як побачила на них ціну, то вже краще я нам з Василем куплю путівку в санаторій заспокоїти нерви.
Свати виявилися людьми не простими, але страви мої уплітали і навіть виявили бажання поїхати з Василем на рибалку. На прощання сваха сказала, що такого торта не їла й в дорогому кафе, а сват подякував за підказку якогось там прикорму. Але найцінніше для мене були слова доньки. Вона провела гостей, вернулася і обійняла нас:
– Пробачте мені… Ви – найкращі у світі, просто я дуже люблю Марка…
Ми пробачили, бо ж не такі ще помилки роблять люди, коли хочуть досягти свого. Чи не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
