fbpx

Не знаю, що їй вдома бракувало?І роботу гарну мала, квартиру ми їй купили! До чого було їхати на заробітки

Це все наша донька Ольга, яка ні собі, ні людям живе. Для чого, чому – ось це мене мучить. Хто вона в тій чужій країні і ким будуть мої онуки?

Ми спочатку з чоловіком подумали, що поки молода, то хай. Їдь і світ дивися, але ж рідна домівка завжди краща чи не так?

Але Ольга не була такої думки, а навпаки казала, що нам до світу ще дуже далеко, що там порядок і чистота, а у нас суцільна анаpхія.

Молоде – категоричне, ідеалістичне. А поживе трохи, то зрозуміє, що та калабаня біля під’їзду вічна, а ти і твої нерви – ні.

Оля хвалилася, що більше заробляє офіціанткою, ніж на роботі в чистому офісі у нас. Ми лиш зітхали. Як вона не розуміє, що в Україні вона приходить додому, до власного дому, чує рідну мову, розуміє людей, знає наші правила та закони, мораль та погляди.

А там що? Живе з дівчатами в квартирі, ніби в студентські роки, бігай та догоджай, пристосовуйся до чужого!

А потім через якийсь час вона сказала, що переїжджає в Швейцарію, бо там живе її хлопець. Ну ми отак делікатно почали розпитувати, хто такий та звідки. Але вона сказала, що ми не маємо чого переживати, бо він українець і дуже її любить.

– Ну хоч українець, – полегшено зітхнув мій чоловік, – то якось її буде краще розуміти.

Я теж погодилася і вже чекала, коли ж вони приїдуть до нас. Щоб познайомитися та весілля справити. У нас велика родина і крім Ольги у мене ще двоє діток. Всі й забули, як вона виглядає, бо оті подорожі та дзвінки – вони ні до чого.

Але Ольга відмовилася їхати, бо сказала, що при надії і не хоче ризикувати.

Проте, скоро вона так часто говорила. Але онуків так і не було.

Думаю, вона дуже переживала, а я не могла її підтримати та розрадити. Чи був у неї хтось, з ким вона могла б відкрити душу – от що мене мучить всі ці роки. Не думаю, що цей Гриша був для неї такою людиною, бо вже я його бачила і думки про нього не високої.

Мені здається, що моя донька через нього не вертається сюди. Я не можу повірити, що ці десять років, що вона там, то її ні разу не тягнуло нас побачити.

Я не є багатою людиною, тому була у неї раз за п’ять років, тоді вона нарешті стала мамою і просила мене їй допомогти.

Ми зібрали невелику суму, хоч для нас вона й була велика, але за мірками Швейцарії, то така собі допомога.

Приїхала і привітала, не могла онуком натішитися, таким маленьким і ніжним. Це були мої найкращі три місяці в житті.

Але звідти я приїхала й невесела, адже все нащо вони живуть – це віддають за житло і машину, а тепер, коли Ольга в декреті, то як сам Гриша справиться? За той час, що я там була, то він і так рахував скільки я з’їм та вип’ю аби дешевше не дома готувати, а в ресторан піти.

– Порахуйте скільки треба витратити на продукти. На воду, на газ і час на приготування, то дешевше піти в ресторан.

Я геть такого не розумію і мені так важко, що моя дитина цурається рідного. Вона думає, що європейка і діти її так само там житимуть. Вона навіть української мови не вчить, а сам Гриша говорить pосійcькою. І ось така каша в дитячих головах з самого дитинства.

Я щебечу до онуків по відеозв’язку, а вони кажуть Ользі, що мене не розуміють.

Я тоді кажу, що проблеми з інтернетом, щоб вони не бачили як я на це реагую. То як мені бути? Забути за доньку і онуків?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page