Я в розлучена вже понад 15 років. Ми одружилися студентами, перша дитина з’явилася через півроку після весілля. Не скажу, що це шлюб по зальоту, ми реально кохали один одного, просто не планували ставити так рано штамп, а коли дізналися про, що при надії, то зважилися.
Друга дитина не змусила на себе довго чекати, я завжди хотіла, щоб без великої різниці у віці. І ось поки я вдома з дітьми була, чоловік доучувався і ночами працював. Звичайно, таке життя швидко погасило наш запал, ми розлучилися, коли другій дитині не було ще й року. Розлучилися мирно, ділити нам було нічого.
Я забрала дітей і поїхала до мами в інше місто (можна сказати, на інший кінець країни), там у мене був шанс закінчити навчання, поки родичі будуть сидіти з дітьми. Чоловік дітей з тих пір не бачив. Перший час я говорила, що вони ще дуже маленькі, щоб до нього їхати в гості, а йому самому не варто приїжджати, тому що у мами мало місця. Потім я вийшла вдруге заміж, стала матір’ю третьої дитини і взагалі передумала, щоб діти бачилися з батьком, адже у нас тепер нова сім’я, вони мого другого чоловіка називають татом.
І ось недавно я дізналася, що колишнього чоловіка не стало. У нього залишилася 5-річна донька і дружина, а ще свій невеликий бізнес і квартира в Києві. Згідно із законом, мої діти можуть претендувати на його майно, адже він їх батько, але мама каже, що це не етично, адже вони його не знають зовсім, він для них чужий дядько, та й ми не потребуємо, а там маленька дитина.
Я вже тиждень не сплю, не знаю, як вчинити. Я ж матір, повинна думати про дітей, а не про етику, адже так?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
