Негаразди сипалися на Поліну, як перестиглі грушки в їхнім саду від подуву вітру. Розлога груша, ніби навмисне намагалася гупнути своїми плодами на голови тих, хто проходив поблизу. Так і з молодою дівчиною – життя випробовували невдачами: вранці зламався у ванній кран – вмиватись прийшлось на кухні; в зимових чобітках розійшовся замок – перевзулась в осінні черевики; не встигла на маршрутку – мусила ловити таксі; запізнилася трішки на роботу – побачив начальник. Але це були тільки квіточки. Очевидно, темна смуга лише починалася, бо на роботі почалися розмови про скорочення кадрів

Поліна була наймолодшою співробітницею методичного кабінету відділу освіти, і вже готувала себе до можливого звільнення. Та вона й не дуже засмучувалася, бо мала кілька уроків географії в міській школі. Хоч отримувала там малу зарплату, та жива робота з дітьми подобалася їй більше, ніж кабінетна. Щоправда, вона встигла полюбити цей колектив, і надіялася, що досвідченіших інспекторів і методистів підвищать до директорів і заступників, переведуть очолювати школи, а вона ще набуватиме досвіду під час поїздок до вчителів району, поки не підшукає постійного місця для вчителювання.

Коли начальник запросив Поліну до свого кабінету, дівчина вже хотіла прийти з відповідною заявою про звільнення, але подумала, що з цим ще встигне. Та начальник почав здалеку: хвалив її за відмінну роботу, говорив, що вона є перспективною та успішною працівницею. Поліна воліла б, щоб кульмінацією його монологу було б речення: «але, на жаль, змушений вас звільнити», ніж те завдання, яке доручав їй керівник.

– Поліно Олексіївно, хочу доручити вам дуже важливе завдання: ось ваше відрядження в школу, відвідаєте усі, наголошую, всі уроки Надії Григорівни, ось директор надіслав розклад, проаналізуєте їх по ось цій схемі, перевірте календарні плани й конспекти уроків, в цьому класі проведіть контрольне тестування і зробіть зріз знань учнів. І дуже прошу вас віднесіться до цієї справи дуже серйозно, об’єктивно й критично, – сказав він, та останні слова збили її з пантелику:

– Треба врешті-решт поставити на місце цю скандальну особу, що не дає спокійно працювати ні директору, ні навіть мені. То їй годин бракує, то обладнання їй не придбали, то клас їй не відремонтували.

Поліні дуже це не сподобалася. Вона ледь не спалахнула гнівом, що начальник її руками хоче жар загрібати, але стримала себе від негативних емоцій.

На ганку школи Поліну Олексіївну люб’язно зустрів директор.

– Надіюся, що докладно проаналізуєте роботу вчительки з повною відповідальністю перед поставленим завданням. Буду вам вельми вдячний, – багатозначно підморгнув він, запрошуючи в учительську.

Надія Григорівна дуже здивувалася, побачивши свою методистку, чому, мовляв, не попередили її. Директор, почувши запитання, єхидно сказав:

– Та не хвилюйтеся, ви ж завжди підготовлені до уроків.

Коли продзвенів дзвінок, Надія Григорівна взяла класний журнал, і коли йшли коридором, зухвало сказала методистці:

– А, знаєте, я маю повне право не пустити вас на урок. Мене ж не попередили. Ви також хочете мене підловити на чомусь?

Поліна на виклик прореагувала не тільки спокійно, а благальним голосом попросила:

– Будь ласка, допоможіть мені виконати доручення.

– Та мені все одно, як ви там проаналізуєте. Не збираюся й надалі працювати під керівництвом цього директора. А до уроків я сьогодні не зовсім готова.

Та не встигла вчителька сказати щось у своє виправдання, як їх наздогнав директор:

– Ви знаєте, я також вирішив скласти вам компанію, Поліно Олексіївно.

– О ні, ви станете захищати колегу, я ж хочу оцінити роботу об’єктивно, – злукавила Поліна, ніби й не здогадувалася, що в директора і начальника райвно  на непокірну вчительку виріс великий зуб.

Привітавшись із шестикласними, методистка сказала:

– Учні, знаю, що ви одні з найкращих серед шестикласників району, і ваша вчителька – також найкраща. Я недавно почала працювати після інституту, тому хочу повчитися у вас і вашої вчительки.

В очах Надії Григорівни приреченість і виклик перемінився в подив, погляд дещо потеплішав. Методистка легко взяла її за лікоть і тихенько сказала:

– Пані вчителько, я не приїхала шукати якихось жучків. Проводьте урок, не зважайте на мене. Все позитивне я напишу, зауваження скажу тільки усно.

Все ж хвилювання не покидало Надію Григорівну, частка недовіри залишилася в неї, було зрозуміло, що дирекція школи не балувала співробітницю похвалами і не жаліла зауважень із приводу і без нього. Тож Поліна і надалі намагалася переконати вчительку в своїх добрих намірах захищати її від начальства. В кінці уроку вона подякувала учням і вчительці, показала їй списаний аркуш із аналізу уроку, додавши, що зауважень не має. В очах Надії Григорівни виступили сльози вдячності. В учительській, побачивши її вологі очі, директор не зміг приховати своє злорадство, бо трактував це на свою користь.

Наступного дня начальник, прочитавши звіт Поліни Олексіївни, єхидно зауважив:

– Ти диви, хоч на «Учителя року» таку прекрасну працівницю посилай».

– Справді, Надії Григорівні можна запропонувати взяти участь у цьому конкурсі. Вона любить дітей, діти люблять її, і, головне, добре знають навчальний матеріал.

– Не виправдали ви моїх надій, Поліно Олексіївно, – розчаровано констатував начальник.

А в кінці робочого дня повідомив Поліну, що в зв’язку зі скороченням штатів переводить її у віддалену школу в гірському селі та ще й на неповне навантаження. Вона відмовилася, мовляв, сама влаштуюся.

Повертаючись додому, Поліна переживала суміш почуттів: і гіркоту несправедливості, проти якої їй забракло сили боротися, і полегшення від того, що не дозволила використовувати себе, як інструмент у підступних і хитрих руках начальства. Після того, як дівчина остаточно розрахувалася зі своїми двома колективами, її опанував поганий настрій, близький до відчаю. Вона вже збиралася телефонувати батькам, які працювали в Іспанії, щоб забрали її до себе, та уявляла, як засмутить їх, бо вони оплачували її навчання, і вже збиралися назавжди повернутися в Україну.

Від сумних роздумів відірвав несподіваний дзвінок у двері. На порозі стояла Надія Григорівна з молодим чоловіком.

– Заледве розшукали вас, пані Поліно, вже й в райвно були, дізналися про ваше звільнення. Знайомтесь, мій молодший брат. У нас до вас є розмова.

За філіжанкою кави Надія розповіла, що звільнилася з роботи. Після візиту Поліни ставлення до неї дещо змінилося: директор зрозумів, що вона має захист в особі методистки, тож менше прискіпувався до дрібниць.

І все ж продовжувати працювати в такій обстановці вона не бажала. Тому брат, що очолив нове відділення в місцевому коледжі, запропонував їй влаштуватися на вільну вакансію, а нещодавно звільнилася ще одна вакансія, тож вони подумали про Поліну.

Дівчина не вірила своїм вухам, що перед нею відкривається така перспектива. Викладати в першокурсників, що вступили на базі дев’ятого класу, вона, звичайно, не відмовилася б. Брат Надії ще не був одруженим, тож згодом вони з Поліною стали щасливим подружжям.

You cannot copy content of this page