fbpx
Історії з життя
Неля гладила рукою подарунок, роздумувала про себе: «Мій Микола їде на роботу о четвертій ранку, повертається близько дев’ятої вечора, ледве встигає поїсти гарячої страви та випити чаю. На розмови часу не вистачає. І так день у день, а я молода, здорова, роботою не обтяжена, сам винен, що знайшла іншого

Неля і так і сяк крутилася перед дзеркалом автівки, роздивляючись, як виблискує золотий ланцюжок на її шиї. Потім кинулася на шию Толяну:

– Дякую, зайчику, це ж мрія усього мого життя! Кума лусне від заздрощів, коли побачить цю прикрасу. Завтра ж і одягну, підійде під оксамитове плаття або під чорну блузку із великим викотом…

За матеріалами – Вісник Переяславщини.

Враз спохмурніла й прикрила ланцюжок рукою:

– А що ж я скажу чоловікові?

Толян пирснув:

– Скажи, що маєш щедрого друга, який нічого не шкодує для своєї коханої, бо вона для нього навіть більше, ніж дружина. Можеш принагідно додати, що донька, яку він вважає своєю, не зовсім його, тобто зовсім не його!

Неля почервоніла й презирливо бликнула на Толіка:

– Що за жарти в тебе? Юля – наша з ним донька, вона з’явилась ще до того, як ми з тобою…

– Не гнівайся, невдало пожартував. Ти жінка розумна, щось придумаєш!

Перебирала у голові варіанти виходу із делікатної ситуації й не знала, як їй діяти. Хвилювалася:

– Чи сказати, що це не золото, а біжутерія? Але навряд, чи тоді хтось буде заздрити, ще й піднімуть на роботі на сміх, мовляв, солідна дама, а чіпляє усілякий непотріб! Інша річ, золотий ланцюжок, ще й новісінький! От потрапила в халепу, краще б, як завжди, дав кілька тисяч на дрібні витрати, чи купив яку сукню, або оплатив нарощування нігтів чи курс масажу.

Молодичка брела додому, тримаючи руку в кишені куртки. Там лежав золотий ланцюжок. Неля гладила рукою подарунок, роздумувала про себе: «Мій Микола їде на роботу о четвертій ранку, повертається близько дев’ятої вечора, ледве встигає поїсти гарячої страви та випити чаю. На розмови часу не вистачає. І так день у день, а я молода, здорова, роботою не обтяжена, сам винен, що знайшла іншого. Тю, таке думаю, треба мізкувати, як його викрутитися із ситуації, не віддавати ж дароване назад!»

По дорозі стріла родичку, розмовляла із нею про усіляку всячину, а в голові вертілося: «Може, попросити, щоб рідня привітала мене з іменинами, хай би подарували ланцюжок… Ні, не те… Іменини аж узимку та й навряд чи хтось повірить, що родичі аж так розщедряться. Клопіт та й годі!»

Решта тижня минула в роздумах. Коли не було чоловіка, Неля приміряла ланцюжок під різний одяг, а увечері знімала й ховала у кишеню куртки. Вже й намірилася одягти на роботу, але зняла:

– Мало не допустилася помилки. Колега – однокласниця Миколи. У неї язик, мов помело, буде при зустрічі розпитувати у чоловіка, що та як, не обмине й ланцюжок.

У вихідний пішли з Миколою на базар. Випадково мацнула у кишені куртки ланцюжок, враз немов блискавка у голові народилася думка: «Та це ж і є вихід!»

Різко нахилилась, а потім прошепотіла на вухо чоловікові:

– Ти навіть не уявляєш, що я знайшла!

В руці був золотий ланцюжок.

Автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook