Коли Ольга купила собі однокімнатну квартиру, її щастю не було меж.
Це була маленька мрія.
Ремонт, клопоти, красиві вазони з квітами на сходовій клітці, мініатюрні картинки біля ліфта. Вона обожнювала свою квартиру, все біля квартири, усіх людей навколо. Вона мила підлогу на поверсі, витирала стіни і раділа своєму маленькому затишку. Ольга дуже тиха і інтелігентна, а взагалі, з моєї точки зору, навіть тютя, але як є, так і є.
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У вазонах з квітами регулярно з’являвся попіл і бички. Ольга поставила попільничку. Попільничка зникла, як зникли і дві гравюри біля ліфта. Вазони хтось розбив і грудки землі з квітами валялися на підлозі.
Ольга вирахувала свого сусіда, спекла яблучний пиріг і подзвонила до нього в двері. Сусід двері відкрив, забрав яблучний пиріг і сказав, що виховувати його не треба, тому що за свої гроші, він буде димітиме там, де йому хочеться, а квіти його дратують. Ольга спробувала поговорити з консьєржкою. Та, за сумісництвом, виявилася мамою сусіда і встала на захист сина. Розмови з іншими сусідами ні до чого не привели. Одним було наплювати, другі дружили з консьєржкою, третіх постійно не було вдома.
Через два місяці взагалі почалися дива. Ользі дзвонили в двері, вимикали світло в квартирі, розкривали її щитки і перекушували дроти.
Ольга тихенько плакала і мовчки терпіла, поки до неї не підійшла консьєржка і дуже люб’язно запропонувала купити у Ольги квартиру, адже їй тут все одно не комфортно, а синок-сусід зібрався одружуватися…
Природно, за квартиру була запропонована дуже низька ціна…
Все це Ольга розповідала у мене на кухні з відчуженим поглядом, періодично схлипуючи. Працюючий телевізор, як спеціально, на противагу тому, що відбувається, вибухав сміхом. Ольга плакала – телевізор аплодував… Ольга дивилася в одну точку – телевізор реготав… Ольга прокинулася і ми обидві зрозуміли, що будемо робити .
Ольга виставила квартиру на продаж. Консьєржці пояснила, що може знайдеться покупець, який купить за нормальну ціну, а не за ті копійки, які пропонували консьєржка і її син. Два тижні приходили потенційні покупці. Але деякі з них навіть не піднімалися на поверх! Консьєржка, зустрічаючи їх внизу, розповідала, що будинок поганий, звукоізоляції ніякої, труби, хоч і нові, але постійно течуть, з електрикою перебої, а сусіди, так взагалі одні проблемні. Залишався останній потенційний покупець…
У неділю, о дев’ятій ранку, коли всі мешканці були вдома, двері консьєржки різко відчинилися і в маленьку кімнатку ввалилася дуже велика колоритна циганка з золотими зубами, пахтить чимось дуже смердючим, без фільтра і скидає попіл на підлогу, на стіл і на все , що було на траєкторії її постійно рухаючоїся руки. Поруч стояла циганка при надії молодша і двоє дітей. Дуже голосно розмовляючи, вони стали вимагати, щоб консьєржка… «Пакажі, дарагая, де наша квартира, швидко, швидко! Кай yoне, кай yoне, Мірей лава нє? Джіде Явас. Яме на мераяса І куп, ромале… Я Марія, вона Любаша, хочеш пагадаю, давай, давай, правду скажу! »
Їх було четверо, але шум стояв такий, як ніби прийшов весь табір. Брудний одяг, брудні руки, замурзані діти. Розвертаючись, один спритний хлопчина перекинув чашку з чаєм на підлогу, туди ж посипалися папери і журнали, другий – наступив на осколки, впав і потягнув за собою матрац і простирадло з кушетки. Висякавшись в простирадло, малюк почав плакати… Не звертаючи ніякої уваги на дітей, схопивши очманілих консьєржку під руки, жінки поволокли її до ліфта.
На поверсі їх чекала Ольга. Забравши одну дитину в квартиру, другу вручили консьєржці – «Ой, сматри матуся, стеж, ми п’ять хвилин Кай yoне, кай yoне, Мірей лава нє!»
За п’ять хвилин циганське дитя встигло подзвонити в усі квартири, попроситися у туалет, поїсти, витягнуло туалетний папір з квартири консьержчиного сина, порвало його на дрібні шматочки і розкидало по поверху, вкусило консьєржку за руку і почало вити, як сирена… Не звертаючи на це ніякої уваги, з квартири Ольги вийшли циганки і продовжили розмову – «Ай спасибі дарагая, сто років жити будеш! Наречений хароший буде, хочеш в таборі підберемо? Ціна харошая! Квартира харошая! Ми тут жити будемо, Любка, як народить, жити буде. Батька з табору заберемо. Дітям тут подобається. Давай Любка, підспівуй – Ай… Та най, та най, та най, ай… да най, та най. І добре, ромале, так заживемо!!!….».
І закрутилося по поверху циганське багатоголосся, кольорові спідниці, хустки, браслети, діти, коні, люди…
Увечері Ользі знову довго дзвонили в двері. Вона вирішила не відкривати, але після п’яти хвилин безперервного дзвону…
На порозі стояло дуже багато людей – консьєржка, її син, сусіди і зверху і знизу. Консьєржка тримала в руках торт і пляшку, за спиною сина виднілася пальма в красивому вазоні…
Театр «Ромен» зустрів нас порожнім затишним холом. Сьогодні вистав не було. Директор театру Марія, дуже красива і харизматична, але вже без золотих зубів, світилася від радості. Її онук Данко щось малював в альбомі.
Запропонувавши нам кави, вона відразу заявила – «Я з Вас грошей не візьму. Вашого завдатку досить. Для нас, акторів, що важливо?… Сценарій і осел вивчить. А ось імпровізація… Її зараз немає… А як хочеться!!! І внучок у мене – талантище яке! Шість років всього, а як зіграв, як зіграв! Ай маладец!
Вирішено – беру його в групу… Ах яке я отримала задоволення! Мммм. Імпровізація! Це прекрасно!
А вам, дівчатка, дві контрамарки на наш спектакль, хоча… найкращий Ви вже бачили.
Кай yoне, кай yoне, Мірей лава не…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
