fbpx
Гумор
Несамовито хрестячись, раптово повернувшись до реальності, Дмитро щодуху мчав додому і мимрив на ходу: – Казала мені моя Галька: «Не пий! Бо скоро чорти ввижатимуться!». Не слухав! Господи, врятуй і помилуй! Святий Отче, збережи!

Давненько вже не бачились кумасі, тож коли зустрілись біля магазину – любесенько розцілувались, і потекла розмова.

– Чула, ваш Дмитро вже не товаришує із зеленим дракончиком, – розпочала Олена злободенну тему.

– Хвала Господу! – зітхнула Галина. – Якби не Микола, наш баяніст, не знаю, чим би скінчились ті постійні посиденьки з вашим, моя кумонько, Іваном!

За матеріалами – “Є”.

– Чула щось краєчком вуха. Але краще ви розкажіть.

– Мені сам Микола повідав, як усе було насправді. Тож, слухайте…

… Активісти місцевого сільського будинку культури готувались до щедрувань – писали сценарій, шили костюми.

– Чому саме мені випало бути чортом? – бубонів художній керівник Микола, молодий спеціаліст, котрий приїхав у село «піднімати» культуру.

– Та годі тобі! – дорікнула завідуюча клубом. – Це ж складна роль, і не кожен може її зіграти. А ти – актор!
Похвала подіяла миттєво – хлопець гордовито випростався, і на вустах з’явилася задоволена усмішка. На тому розмова й скінчилась…

… Мороз аж шкварчав! У сільських оселях яскраво горіло світло, а з димарів линув аромат не лише згорілих дров, але й розмаїтих смачних наїдків. Це ж Багата кутя! Столи в кожній домівці ломились від страв та пузатих пляшок звеселяючого питва.

– Ох і холодно! – потирали руки «ряджені» щедрувальники, прошкуючи від дому до дому.

І знову линуло радісне «Щедрий вечір! Добрий вечір!..». Запальні звуки Миколиного баяна розтинали морозне повітря, й відразу тепліло на душі. Галаслива компанія закликала господарів не скупитись, адже щедрувальна торба мала наповнитись, бо попереду – купівля нової аудіо-апаратури в будинок культури, на яку ніяк не вистачало зібраних раніше грошей. Люди зсипали в торбину дарунки й запрошували щедрувальників до столу. До кількох господарів завітали. Тож, підчастувавшись, юрба прямувала центральною вулицею села.

– Ну що, Колюню, зайдемо до твоєї Томочки? – підштовхнула «чорта» ліктем «баба-яга» (завідуюча).

– Гайда до Томочки! – загукали всі, не чекаючи згоди Миколи.

Микола на якусь мить затримався за розмовою із нареченою і відстав від гурту. Довелось бігти навпростець широкою стежкою між городами. Аж раптом підвернув у кучугурі ногу й сторчма полетів у сніг. А в ту мить, коли він, тихенько лаючись, обтрушувався, поправляв роги й хвоста свого маскарадного костюма, назустріч вийшов перехожий. Похитуючись і важко опустивши голову, додому повертався Дмитро. Ой і щедре ж було в кума частування! А випивочка… Справжній цілющий бальзам! Додому йти ну ніяк не хочеться! Та ще й ноги плутаються і очі погано бачать. Якби не Галька, то й ще б побув у кума. Але ж баба, ух! Тьху!

Гіркі й невеселі думки обсіли затуманену голову Дмитра. А яскравий місяць поливав світлом його розхитану ходу. Микола зійшов убік зі стежки й увічливо привітався:

– Доброго вечора, дядьку Дмитре! Хай щастить на здоров’я й достаток! Щедрої вам куті… Дмитро підняв голову й отетеріло витріщився посоловілими очима на парубка.

– С-с-святі небеса! – перелякано пробелькотів.

Несамовито хрестячись, раптово повернувшись до реальності, Дмитро щодуху мчав додому і мимрив на ходу:

– Казала мені моя Галька: «Не пий! Бо скоро чорти ввижатимуться!». Не слухав… Бевзь старий! Господи, врятуй і помилуй! Святий Отче, збережи і не введи у спокусу…

Так – з молитвами й наріканнями на самого себе – домчав додому, вскочив у хату й замкнув двері. Важко хекаючи і не тямлячи себе від страху, зайшов до світлиці. Галина саме провела гостей і прибирала зі столу, коли цокотіння зубів настраханого чоловіка відволікло її від роботи.

– Ти чого?!

Блідий, засапаний і напівживий, той лише видихнув:

– Чорт! Справжній чорт! Ще й говорив зі мною…

– Ну все! Допився! – сплеснула руками дружина. – Чи ж я тебе не попереджала?

– Галюню! З-з-золотко! Б-б-більше не питиму! Їй-Богу!..

А Микола, сам того не відаючи, що має здібності врозумляти випивох від згубної звички, ще довго сміявся, розповідаючи друзям про свою пригоду…

– Ось так він пити й покинув, – завершила Галина свою розповідь. – Усе село й досі регоче. А твій Іван усе намагався переконати Дмитра, що його ввів в оману Микола. І слухати не хоче! Донині впевнений, що бачив справжнього нечистого. А мені цього й треба! Хоч на людину став схожий, як не випиває.

Кумасі ще трохи потеревенили про життя й розбіглись по домівках…

Минуло Водохреще й забрало із собою останні відголоски свят новорічно-різдвяного циклу. Не стихали лише тріскучі морози й веселі розповіді про Щедрий вечір – по-справжньому щедрий на веселощі та несподіванки!..

Автор – Ірина Ясінська.

Фото ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!