Скажу чесно, я дуже переживала, коли син сказав, що одружується. Адже всі ми мами думаємо, що жодна дівчина не варта сина.
Отож, коли Дмитро познайомив мене зі своєю дівчиною Іринкою, я відразу ж зрозуміла, що вона дійсно гідна партія для моєї дитини.
Вони одружилися через рік після зустрічі і за всі 10 років їхнього шлюбу я жодного разу не пошкодувала, що моя невістка саме Іринка.
Іруся дуже хазяйновита, відповідальна, роботяща дитина. Вона виховала прекрасних двох онуків, завжди ставилася до мене з повагою та з перших днів називала мамою.
Їх оселя — справжній рай, до якого я радо приходжу: чисто, затишно, наварено, напечено. Та й сама Іринка дуже гарно виглядає.
Але річ утім, що нещодавно я застала свого сина на вулиці в обіймах якоїсь панянки, він подарував їй букет квітів, а ще ніжно ніжно тулив до себе. Я одразу зрозуміла, що то не просто знайома. Син не бачив мене, але ж тепер я все знаю.
Тепер собі гадаю як вчинити, чи мушу я все розповісти невістці.
У них така прекрасна сім’я, але й мені Іринку мені дуже шкода. З одного боку вона має право знати правду, а з іншого – чи доведе до добра та правда? Вона не заслужила такого ставлення це точно.
Звісно, що з Дмитром я поговорю, але ж то не факт, що він мене послухає, бо засліплені почуттями рідко здатні почути сказане. Вони ж в той час не думають головою. Що мені робити?
